Пишу це тому, що мені дуже важко. Нині у нашої родини непрості часи. У нас із чоловіком був, здавалося, надійний план. Перед народженням дитини взяли іпотеку. Я працювала до дев’ятого місяця.
Після за планом був мій декрет, поки дитині не виповниться 3. А далі ми віддаємо доньку в садок і я можу працювати на повний день. Ось тільки війна змусила нас змінювати план на ходу.
Фірма чоловіка зазнала серйозних збитків, тому йому сильно урізали зарплату. Дитині виповнилося два роки, а я сиділа без роботи. Ми зрозуміли, що мені теж треба щось шукати, щоби не залізти в борги. Коли відчинилися садки, я змогла влаштувати туди доньку. Сама вийшла на першу роботу.
Спочатку все було непогано, але мені змінили робочий графік. Тепер кілька днів на тиждень я працюю до 8-ї вечора. Чоловік взагалі повертається додому близько 10-ї.
У ці дні нема кому забрати доньку з садка. Там, звичайно, зробили б подовження до 8, але це коштує вдвічі дорожче. На жаль, нам це не по кишені.
Одного дня я зателефонувала матері і попросила, щоб вона забрала доньку. Проте мама сказала, що не може, бо має за планом медитацію. Після того як мама розлучилася з батьком, вона повністю поринула у пошуки себе. Або нового кавалера. Я так і не розібралася, у нас із нею дуже короткі розмови.
Свекрусі дзвонити навіть не хотілося. Ця жінка – повна протилежність моїй матері. Вона повністю зайнята господарством, чоловіком та молодшими синами. У неї теж немає часу на онучку, адже чоловікам треба вечерю приготувати. Так і виходить, що бабусі у нас дві, а розраховувати немає на кого.
Я не раз говорила з ними обома, просила про допомогу. Вони навіть погодилися іноді забирати онуку з садка. Адже більшого не прошу. Але коли дзвоню їм із проханням, то у них завжди відмовки.
Врешті ми за останній місяць віддали за садок вдвічі більше. Фінансова ситуація залишає бажати кращого. А мені дуже боляче від того, що найближчі люди залишили нас у найскладніший період.
Адже ми не просимо грошей, на квартиру заробляємо самі. Хіба так складно забрати дитину із садка та привести додому? Адже вони й живуть недалеко. Цей садочок практично на подвір’ї будинку моєї мами. Однак вони зайняті собою. І я зрозуміла, що треба розраховувати тільки на себе.
Але в такому разі нехай вони у старості до нас за допомогою не йдуть. Якщо ми самі впораємося, то хай і вони розраховують на свої сили. Можливо, я не права. Але іншого виходу не бачу.
