Коли ми не дозволили прописувати зятя в її квартирі, Світлана і зовсім припинила з нами спілкування. Ми ж поступатися не маємо наміру

Ми з чоловіком робили все, щоб наша єдина дочка  Свєта ні в чому не потребувала. Різні були періоди, часом жили краще, іноді гірше, але кожну вільну копійку намагалися вкласти в дочку. А тепер вона виросла і навіть розмовляти з нами не хоче.

Коли вона була школяркою, ми її і на гімнастику водили, і на плавання, і на музику. Економили на всьому, щоб оплатити будь-які гуртки, тільки б дочка розвивалася і жила цікавим життям. Потім дали вищу освіту.

Ми сподівалися, що Свєта влаштується на хорошу роботу, побудує кар’єру, буде і себе забезпечувати, і нам допомагати. А там, дай Бог, зустріне гідну людину, з якою створить сім’ю і подарує нам онуків. Ех плани, плани!

Однак у свої 26 дочка познайомилася з хлопцем, за якого відразу зібралася заміж. До цього у неї були стосунки, але вони нічим серйозним не закінчувалися.

А тут вона прямо відразу зібралася йти в ЗАГС. При тому, що ми тільки-тільки вилізли з боргів після покупки їй окремого житла. Хотіли, щоб вона не була “безприданницею”, а мала свій дах над головою.

Ми з чоловіком були проти поспіху, адже рано ще. Та й майбутній зять нам зовсім не подобався. Простий хлопчина з села, без нормальної освіти і будь-яких перспектив. Що він може їй дати? Як він планує забезпечувати сім’ю?

Але дочка вирішила, що тільки за цією людиною вона вийде заміж. Привела його в куплену нами квартиру на все готове. Майбутній зять і правда її прогодувати не міг. Ми були змушені допомагати і грошима, і продуктами. По суті, ми з чоловіком їх і годували.

Потім абияк зіграли весілля. Хоча це свято знову лягло на наші плечі, а свекри ледь нашкребли, щоб півбанкета оплатити. Чоловікові довелося чимало повозитися, щоб все-таки влаштувати зятя на більш-менш стерпну роботу.

Весь цей час нам здавалося, що нашу допомогу цінують. Ну от як би вони справлялися без нас?

Але ніякої подяки ми не побачили. Коли, працевлаштувавши зятя, ми перестали допомагати, щоб поправити своє становище і відкласти грошей на старість, з боку дочки посипалися докори. Виявилося, що ми і щастя їй ніколи не бажали, і чоловіка її приймати не хотіли. І якби слухала нас, то так і залишилася б в дівках.

Коли ми не дозволили прописувати зятя в її квартирі, Світлана і зовсім припинила з нами спілкування. Ми ж поступатися не маємо наміру.

Сьогодні пропиши цього лобуря, а завтра він захоче розлучитися і претендуватиме на частину квартири? Але дочка не звертає уваги на наші слова, зате чоловіка слухає в усьому. Не розумію, як можна до неї достукатися.

You cannot copy content of this page