Я лікар за спеціальністю. Щойно вийшла на роботу після того, як три роки сиділа вдома з дитиною. Чоловік теж працює щосили, іноді ми навіть не бачимося, тому що я часто працюю в нічну зміну.
Сина довелося залишати з моєю бабусею, якій уже 81 рік. Вона з радістю погодилася, але я чудово розумію, що це дуже складно для неї. Вік дається взнаки. У садках ситуація критична.
Туди треба записувати дитину ще до народження, зізнаюся, ми пізно зайнялися цим питанням. Чекаємо, коли звільниться місце. Прабабусі дуже важко вгледіти активну дитину на вулиці, вона не часто з правнуком гуляє.
А вдома вона старається. Готує їжу, годує, укладає дитину спати. Хорошу няню знайти не так просто. Було у нас чотири няньки. Одна пішла на іншу роботу, друга фліртувала з моїм чоловіком, третя кудись зникла.
Четверта була трохи молодша за мою бабусю. Ми все ще шукаємо няню, але кваліфіковані няні беруть за свої послуги таку суму, якої просто немає. Мої батьки ще не вийшли на пенсію, вони не можуть приділити онуку увагу.
А ось мати мого чоловіка вже другий рік на пенсії, вона трохи старша. Коли ми з чоловіком одружилися, свекруха питала, коли вона вже онука дочекається, а тепер у неї немає на нього часу.
Вона на старість років вирішила не обтяжувати себе жодними турботами, приділити час собі. Гуляє з подругами, займається вишивкою, а нещодавно у неї з’явився кавалер.
Я підозрюю, що тому вона не хоче витрачати час на онука. Каже, що своїх дітей вона виростила, а наших няньчити не зобов’язана. Так, вона не зобов’язана. Але хіба так чинять родичі? Це ж рідний онук.
Коли їй буде потрібна допомога, він відмовить? Неправильно це все. Я вважаю, що рідні люди мають допомагати один одному у складній ситуації. Ми в безвихідному становищі, а як переконати свекруху, не розумію.
