Родинні історії

Коли свекруха дізналася, що ми не приїдемо на Новий рік і приїдемо до них тільки після новорічних свят, вона похилилася, опустила голову, на її обличчі було таке, що можна було подумати, що хтось пішов в інший світ.

У мене з батьками чоловіка чудові стосунки. Вони живуть у селі за годину їзди від нас із двома бабусями.

Вони добрі люди, люблять нас, допомагають багато. І я дуже вдячна їм за все, що вони для нас роблять.

Але, як і всі батьки, вони люблять повчити, засунути свій ніс у наші справи. До появи дітей це мене не дуже турбувало. Ми їздили до них у гості раз на два тижні, і всі були щасливі.

З появою дітей, його батьки та бабусі, мабуть, вирішили, що це їхні діти. Почалися постійні повчання про те, як я повинна сповивати, одягати, чим годувати, як годувати.

Цей список можна продовжувати нескінченно. У нас на цьому ґрунті почалися конфлікти. Їздити до них у гості ми не перестали, їздили так само стабільно, раз на два тижні.

Відповідно, особисте життя у нас із чоловіком зникло, вирішення важливих питань нашої сім’ї стали супроводжуватися непотрібними та нав’язливими порадами батьків та бабусь. Всі свята ми проводили у них на селі.

Але я хочу більше часу проводити з сім’єю, без його батьків. Наші вихідні розділилися на поїздки до села і у вільний від села час справи (поїздка до магазину, ремонт, прибирання тощо).

Часу на сімейний вечір не лишилося. А я хочу проводити час із чоловіком та дітьми. У результаті, з часом ми починаємо їздити на село раз на три тижні, його батьки починають телефонувати щовечора по відео зв’язку. Відносини стали загострюватися.

Цей Новий рік ми вирішили зустріти вдома, нашою маленькою сім’єю, а на новорічні вихідні поїхати вже у гості до моєї бабусі.

Коли свекруха дізналася, що ми не приїдемо на Новий рік і приїдемо до них тільки після новорічних свят, вона похилилася, опустила голову, на її обличчі було таке, що можна було подумати, що хтось пішов в інший світ.

Наше спілкування із нею змінилося. Я, звичайно, дуже через це розлютилася тому, що мою думку знову не хочуть поважати, не хочуть прийняти наше рішення спокійно, адже це наше особисте життя, і ми не зобов’язані всі свята з ними проводити, не зобов’язані питати у них дозвіл на виїзд із міста.

Зараз настав той момент, коли мене вже реально задушила їхня надмірна опіка, вже нудить від їхнього кохання і зовсім не хочеться їхати до них у гості.

Вам також має сподобатись...