Ми з Анатолієм прожили 5 років в шлюбі. З самого початку я знала про те, що в нього є син, віком такий самий як і мій, у них навіть день народження в один день.
Та треба сказати, що він з самого початку залишався з мамою, хоча Анатолій час від часу намагалася спілкуватися з дитиною.
Коли вони розлучилися з жінкою, хлопчику було лише 3 рочки, за 5 років шлюбу зі мною побачити дитину дозволили всього лише 4 рази, і то під суворим наглядом, з суворою забороною моєї присутності, а ще з цілим списком того що купити.
Так от, що я хотіла б сказати. Жінка, точніше колишня Толі, дуже цікава особа, і коли син був маленький і Анатолій йому як міг допомагав, вона криком кричала про те, що дитина буде з нею.
А тепер у нас з’явилися свої потреби, тому бюджет трішки врізали, ненадовго, і не сильно, аліменти на дитину так само платилися справно, але крім того купувалися солодощі, продукти, поповнення рахунку, іграшки, подарунки на свята.
Я пояснювала колишній дружині, що в мене теж ж син, і його теж треба забезпечувати, тому тепер трішки буде важче, на що отримала відповідь, що мій чоловік нікому нічого не винен.
А я вважаю, що якщо ти взяв жінку з дитиною, то будь добрий, тимпаче, що я теж працюю і тружусь. Та найголовніше почалося тоді, коли Ромчику, сину чоловіка, виповнилося 8 років.
Колишня привела його до нас і почала розповідати як їй погано живеться і говорити про те, що треба щоб Рома пожив в нас. Я не була проти, але поцікавилася причиною такого жесту.
І мене розкритикували, тобто я не маю права дізнатися чому. Адже я не сперечалася, нікого не виганяла, і тимпаче не відмовляла, але варто зазначити, що маю право знати чому чужа для мене дитина буде жити в моїй квартирі?
З криками мені лишили дитину і розбрелися хто куди, бо бачте я черства і погана, дійсно, обидвоє батьків подалися хто зна куди, лишили на мене своє чадо, і я ще й погана.
Що робити, як вирішити цю ситуацію. Мені шкода Ромка, але в мене своє життя, і нянькою я не наймалася, на своїх же квадратних метрах.
