Ми з Людкою дружили все життя. Жили в одному дворі, разом дорослішали та грали, ходили в одну й ту саму школу. Вона трохи старша, але це ніколи не було проблемою. Ми обидві вийшли заміж і навіть народили первістків майже в той самий час. Страшно раділи, що наші діти теж товаришуватимуть.
І все-таки життя у нас почало складатися по-різному. Ми з чоловіком багато працювали, я навіть у декреті примудрялася підробляти. Він досяг підвищення, непогано отримує, я теж намагаюся не відставати. Зараз ми впевнено стоїмо на ногах, ось тільки подругу наші успіхи зовсім не тішать.
Справа в тому, що з фінансами у Люди завжди було важко. Її чоловік особливим завзяттям ніколи не відрізнявся, а останнім часом і зовсім розлінився. У результаті подрузі самій доводилося тягнути майже всі сімейні витрати. Зрозуміло, що сама вона не справлялася. А чим їй можна допомогти, я не знала.
Псуватися наші з Людою стосунки стали, коли ми купили синові перший смартфон. Природно, що дитина в першу чергу похвалилався перед найближчими друзями, серед яких був і синок моєї давньої подруги. Той теж захотів собі таку іграшку і почав просити батьків. У них на це не виявилося грошей.
У результаті подруга зателефонувала, пояснила ситуацію і попросила, щоб моя дитина менше хвалилася перед її сином своїм смартфоном, оскільки їхня сім’я таку покупку зараз собі дозволити не може.
Мені цей підхід одразу не сподобався. Це ж діти, тим паче хлопчики. Про що ж їм ще говорити, як не про смартфони та інші гаджети? Поділитися враженнями від нової іграшки з друзями — це нормально. Якщо немає грошей, оскільки голова сім’ї вже котрий місяць сидить без роботи, то хіба це мої проблеми? Нехай піднімається з дивана та забезпечує сім’ю як належить!
Звичайно, подрузі свої висновки я говорити не стала. Поговорила із сином. Пояснила, що хвалитися зайвий раз це неправильно. Але претензії подруги очікувано не закінчилися і після нашої малоприємної телефонної розмови.
Спочатку вона засмутилася через те, що ми купили дитині брендові кросівки, які відразу захотів і її синок. Потім їй не сподобалося, що ми дитину віддали на недешеві курси англійської мови. Потім проблемою для неї стало те, що ми всією сім’єю з’їздили на море…
Ці відносини вже приносили більше негативу, ніж чогось хорошого. Людка чомусь була впевнена в тому, що якщо вона щось собі або своїй дитині дозволити не може, то і ми з чоловіком повинні бути скромнішими, не дратувати її своїми покупками та витратами.
Я спілкувалася з Людою все менше, оскільки не хотілося щоразу псувати собі настрій. А потім вирішила взагалі припинити це спілкування з подругою. І дитину намагалася більше залучати до інших компаній. Нехай спілкується з тими, перед ким йому не доведеться почуватися винним за те, як він живе та що йому купують.
Не стало це віддалення непомітним і для Людки. Вона вже встигла на мене наскаржитися спільним знайомим, що я “зазналася і перестала з нею спілкуватися, тому що вона бідна”. Може, воно й так, а мене хтось вважає поганою подругою. Але навіщо підтримувати дружбу, яка не приносить радості?
