— Ти з глузду з’їхала? — Юля стояла посеред офісу, стискаючи в тремтячих руках пластиковий чохол, з якого стирчав шматок понівеченої шовкової тканини смарагдового кольору. — Що ти з нею зробила?
Її колега з фінансового відділу будівельної компанії, Христина, навіть не відривала погляду від дзеркальця. На її обличчі була спокійна, абсолютно щира посмішка людини, впевненої у власній правоті.
— Носи на здоров’я, Юльчик! Я з цього старомодного мішка зробила річ, — Христина нарешті повернулася, поблажливо поплескавши колегу по плечу.
— Вона ж тебе відверто повнила, та й довжина до щиколоток зараз не в тренді. Я її вкоротила, прибрала ці дивні напуски і перешила лямки, щоб груди підняти. Скажи спасибі, я швачці з ательє свої гроші заплатила, щоб привести її до ладу.
Юля втратила дар мови. Цю сукню вона купила в Парижі три роки тому, відклавши половину гонорару за найскладніший аудит.
Це була не просто одежа. Це був символ її професійного тріумфу, річ, яка сиділа на ній ідеально. Христина випросила її на ювілей директора, благаючи: «Ну Юль, мені абсолютно нема в що вдягнутися, все керівництво компанії буде там, а в мене кредит і порожня шафа!»
Юля зглянулася. І ось — перед нею лежав зіпсований шматок шовку з грубими швами.
— Дякую?! — голос Юлі зірвався на хрипкий шепіт, що привернув увагу співробітників. — Вона коштувала тисячу євро, Христино! Це оригінальний шовк. Ти не просто зіпсувала мою річ, ти її знищила!
— Ой, та годі тобі заливати про євро, напевно, у стоці купила, — фиркнула Христина, закидаючи сумочку на плече.
— Сказала б просто, що заздрість давить. Годі, мені працювати треба, шеф кликав. І не кричи, у людей вуха в’януть.
Христина вийшла з кабінету, залишивши Юлю наодинці з клубком у горлі. Весь день Юля провела як у тумані, механічно заповнюючи таблиці в Excel.
Злість всередині неї кристалізувалася в холодну лють. Вона зрозуміла, що Христина не просто дурна — вона патологічно заздрісна.
Усі ці три роки колега виливала жовч, дивлячись на успіхи Юлі, і зіпсована сукня було не помилкою стилю, а свідомим актом зловмисності.
Увечері Юля зайшла до кабінету начальника, Олега Петровича. Вона планувала вимагати компенсацію за зіпсовану річ або порушити питання про переведення Христини в інший відділ через порушення елементарної етики.
Але щойно вона відчинила двері, одразу застигла. Христина сиділа на краю столу Олега Петровича, грайливо поправляючи йому краватку. Начальник, чоловік п’ятдесяти років, задоволений увагою молодої співробітниці, миттєво відсунувся при появі Юлі, приймаючи суворий вигляд.
Христина ж навіть не зрушила з місця, переможно дивлячись на суперницю.
— Юлечка? Ви щось хотіли? — запитав Олег Петрович.
— Так, Олег Петрович. Хотіла обговорити річний звіт. Але бачу, ви зайняті. Обговоримо завтра, — спокійно промовила Юля і зачинила двері.
До такого повороту сюжету Юля виявилася не готова. Христина явно користувалася особливим заступництвом шефа.
Скаржитися на неї тепер було не просто марно, а й небезпечно для кар’єри.
Юля повернулася до свого столу, відчуваючи, як у кишені вібрує телефон. Смс від Христини: «Зачепиш шефа — вилетиш звідси. Сиди тихо, сіра мишко».
Юля видалила повідомлення. Вона зрозуміла, що діяти треба інакше. Пряма конфро.тація знищить її саму, отже, треба використовувати зб..ю вор.га проти нього самого.
Через тиждень у компанії святкували підписання великого контракту. Фуршет організували прямо в головному залі. Христина сяяла — на ній була та сама сукня, яку вона, як виявилося, перешила під себе, спочатку плануючи залишити у своєму гардеробі.
Юля прийшла у строгому костюмі. Вона спостерігала, як Христина крутиться біля Олега Петровича та його дружини, Лариси Павлівни, яка приїхала на свято.
Лариса Павлівна була не просто дружиною директора, а співзасновницею компанії, яка володіла значною часткою бізнесу.
Юля дочекалася моменту, коли Лариса Павлівна відійшла до фуршетного столу. Юля підійшла ззаду, імітуючи телефонну розмову, але так, щоб дружина шефа чула кожне слово.
— Так, Христина у нас справжня майстриня, — чітко промовила Юля у слухавку. — Каже, Олег Петрович особисто схвалив цей фасон. Мовляв, він любить, коли видно коліна. І цей смарагдовий колір… Вона хвалилася, що він допоміг їй її дістати як компенсацію за понаднормові.
Лариса Павлівна завмерла з келихом у руці. Її спина миттєво напружилася. Юля краєм ока помітила, як жінка повільно обернулася й пильно втупилася в Христину, яка в цей момент щось шепотіла на вухо Олегу Петровичу, заливисто сміючись.
Лариса Павлівна була досвідченою жінкою і не стала влаштовувати публічну сцену. Однак вдома на Олега Петровича чекала жорстка розмова.
Результатом сімейної кризи став ультиматум: Христину треба звільнити, інакше Лариса Павлівна розпочне процес поділу бізнесу та відкличе свої активи.
У понеділок вранці в офісі було гамірно. Олега Петровича на місці не було. Замість нього поточні справи контролював представник Лариси Павлівни.
Христину викликали до відділу кадрів для оформлення звільнення за взаємною згодою. Юля думала, що на цьому історія закінчиться.
Але Христина вийшла з кабінету кадровика з високо піднятою головою. Вона підійшла до столу Юлі й кинула на нього свої особисті речі.
— Думала, з’їла мене? — прошипіла Христина. — Я сама йду. Мене вже чекають у компанії наших конкурентів. І йду я не з порожніми руками — я скопіювала базу даних ключових клієнтів.
Так що твоєму Олегу Петровичу кінець, а ти залишишся в тонучому кориті.
Це був новий, набагато небезпечніший поворот. Христина вчинила службовий злочин, який міг завдати серйозного удару по фірмі, де Юля пропрацювала сім років.
База містила конфіденційну інформацію про клієнтів та поточні тендери. Якщо конкуренти отримають її, компанія понесе величезні збитки, і десятки людей залишаться без роботи.
Юля зрозуміла: зволікати не можна. Вона знала, що Христина діяла під впливом емоцій і поспіху.
Юля дочекалася, поки Христина піде до бухгалтерії за трудовою книжкою. Робочий ноутбук Христини все ще стояв на столі увімкненим — вона не встигла здати його системному адміністратору.
Часу було обмаль. Юля заглянула в історію браузера та останні надіслані файли.
Христина дійсно скопіювала дані, але замість складної схеми просто переслала архіви на свою особисту пошту через робочий браузер, забувши вийти з облікового запису.
Юля швидко переслала цей лист на офіційну адресу служби безпеки компанії, зафіксувавши факт відправки конфіденційних файлів на сторонній ресурс, а потім видалила сліди своєї присутності.
Коли Христина повернулася, Юля вже сиділа на своєму місці. Остаточно зібравши речі, Христина переможно поглянула на колег і покинула будівлю.
Розв’язка настала через два дні. На підставі заяви служби безпеки та наданих технічних логів, що підтверджували несанкціоноване копіювання та передачу комерційної таємниці, керівництво компанії звернулося до правоохоронних органів.
Христину затримали для дачі показань. Конкуренти, дізнавшись про скандал і перспективу судового розгляду, миттєво анулювали пропозицію про роботу — ніхто не хотів мати справу з токсичним співробітником, який вкрав дані.
Проти Христини було порушено кримінальну справу за статтею про незаконний збір та використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, що загрожувало їй великим штрафом та судимістю.
У п’ятницю Юлю викликали до кабінету керівництва, де тепер тимчасово перебувала сама Лариса Павлівна, яка взяла управління під особистий контроль.
Олега Петровича тимчасово відсторонили від оперативного керівництва.
— Юлю, служба безпеки доповіла мені про деталі перевірки, — Лариса Павлівна дивилася суворо, але в очах світилася повага.
— Системний адміністратор підтвердив, що саме завдяки вашій пильності вдалося вчасно перехопити факт передачі даних.
Ви захистили компанію. Зараз юристи займаються Христиною, їй доведеться відшкодувати всі витрати. А я хочу подякувати вам за вірність фірмі.
Лариса Павлівна підсунула Юлі щільний фірмовий пакет. Усередині лежала коробка. Юля відкрила її — там була нова сукня відомого бренду, ідеального крою та її розміру.
До неї був доданий наказ про призначення Юлі на посаду керівника фінансового відділу зі значно підвищеною зарплатою.
— Справедливість завжди торжествує, якщо діяти з холодною головою, — промовила Лариса Павлівна.
Христина ж замість престижної посади у конкурентів отримала затяжні судові розгляди, зобов’язання виплатити велику компенсацію та повністю зруйновану професійну репутацію на ринку.
Її звичка «перекроювати» чуже майно та життя під власні потреби обернулася проти неї самої.
