– Краще нехай мене обдурять, ніж я опинюся байдужою до чужого горя

Він зателефонував через десять років. Номер здався їй знайомим, і Алла взяла слухавку. Хіба мало, забула чийсь номер перенести, коли купила новий телефон.

Справді, забула. Колишнього чоловіка, який зрадив їй із найкращою подругою.

– Привіт. Це Борис, – про всяк випадок уточнив він, хоча від його “привіт” серце вже пішло в п’яти – навіть через стільки років від його оксамитового голосу приємно нило в грудях.

Алла не відповіла.

– Ти чуєш мене?

– Чую.

Що означає цей дзвінок, вона не знала. Ні з Борею, ні з Ларисою вона після розлучення не бачилася: поїхала за місто, перестала взагалі спілкуватися з ким-небудь із минулого життя, вирішивши почати все спочатку.

“Спочатку” не виходило. Гірка образа на чоловіка і на подругу палила в прямому і переносному сенсі: на нервовому ґрунті розвинулася печія, сльози виривалися з будь-якого, навіть найменшого, приводу.

За ці десять років вона двічі намагалася побудувати стосунки: першого разу чоловік усе тягнув із тим, щоб з’їхатися, після чого запропонував розлучитися, пояснюючи це тим, що Алла така замкнута й відсторонена, що він так і не зміг розтопити її вкрите крижаною кіркою серце (він знав про зраду чоловіка і зраду подруги); другого вигнала сама через гулянки й постійне відвідування їхніх родичів.

Єдине, де в неї більш-менш щось виходило – це робота. З учителя математики Алла перекваліфікувалася на рієлторку, і робота їй не тільки подобалася, а й результати тішили: грошима, рекомендаціями від клієнтів і заздрістю колег.

Відома вона була і своєю принциповістю: не бралася за угоди, де були замішані адюльтери. Зате брала будь-які інші, навіть найскладніші випадки.

Ось, наприклад, нещодавно до неї звернулися з проханням продати квартиру з шикарним ремонтом і сусідкою-кошатницею, з якою нічого не могли вдіяти: варто було домогтися, щоб вона позбулася частини тварин і відмила квартиру, як буквально за деякий час усе починалося знову.

Алла знала, що для того, щоб продати її, доведеться когось обдурити, але нічого страшного в цьому не бачила.

– Як справи? – запитав Борис.

Вона хотіла відповісти: “Ти зараз серйозно? Нічого розумнішого не придумаєш?”, але замість цього вирвалося:

– Нормально.

– Вибач, що дзвоню тобі так… Просто, більше нікому. Дідусь пішов з життя.

Дідусь виховав Борю і був йому замість батька. І хоч би як Алла збирала образу всі ці роки, відмовити йому зараз у підтримці було б жорстоко. І чим там Лариса займається?

Вони проговорили з годину. Дуже скоро Борис зізнався, що з Ларисою розлучився через рік після того, як усе сталося. Що давно хотів зателефонувати, але все якось не наважувався.

І перша, і друга новина гріли душу. Але дороги назад не було, і Алла дала йому це зрозуміти, збрехавши, що щаслива у стосунках. Але все одно після розмови довго не могла заспокоїтися.

Мабуть, доля вирішила, що цього дзвінка з минулого їй замало, бо за тиждень до офісу завітала виряджена в хутра жінка, яку Алла впізнала з першого погляду.

– Треба ж, а я думала – тезка твоя! – усміхаючись, повідомила їй Лариса. – Вирішила, це принесе мені удачу. А тепер бачу, що й реально принесе! Як я рада тебе бачити, Алло!

Від несподіванки слів у Алли не знайшлося, хоча вона багато разів репетирувала, що скаже подрузі, якщо доля зведе їх ще раз. Вона знала, що має прийти клієнтка від знайомої, але навіть імені не запитала: знайома була перевірена, кого попало до неї не пошле.

– А я квартиру прийшла купувати! Уявляєш, тітка спадок залишила, ну і я сама, звісно, останніми роками працювала добряче, тож обзаведуся власним гніздечком.

Помітивши, нарешті, що Алла мовчить, вона запитала:

– Ти чого, все дуєшся, чи що?

– Тобі краще знайти іншого ріелтора.

– Та ти що, котику? Ну не вартий Борька наших сліз! Я пішла від нього майже відразу. Думала, пристойний чоловік із хорошою зарплатою і квартирою, а він до неї діда свого забрав. Ну того, який виховав його. І що? Я йому кажу: у будинок для людей похилого віку здати, самим пожити треба, а він уперся рогами і ні в яку!

А, ну в діда удар стався, у нього одна нога працювати перестала. Коротше, я пішла від нього, а ти спасибі мені маєш сказати: знаю я тебе, тягла б на собі цього діда й досі!

Можна було сказати, що цей дід пішов з життя тиждень тому, – Алла вже передчувала здивоване витягнуте обличчя суперниці. Але їй у голову прийшла інша ідея.

– А то й справді! Гаразд, сідай – знайдемо ми тобі квартиру.

Зрозуміло, що задумала Алла – продати Ларисі ту саму нещасливу квартиру з кішками.

Усе пішло як треба: недалека Лариса вірила їй на слово, оглянувши хороми й почувши суму, радісно погодилася.

Відзначила і запах парфумів, якими господарі намагалися приховати котячий дух, що стояв у під’їзді, і Алла сказала, що це від минулої клієнтки, яка теж націлилася на цю квартиру.

Лариса, яка не терпіла, якщо хтось намагався її обійти, готова була одразу оформляти угоду. Поговорити із сусідами вона не здогадалася, власники квартири перезиралися і не вірили своєму щастю.

Алла мала б відчувати торжество. Але не відчувала. На душі було погано, хотілося скоріше все завершити і ніколи більше не бачити Ларису.

Борис телефонував ще двічі. Він навіть запропонував зустрітися: слова Алли про те, що вона у стосунках, на нього не вплинули, але це говорило лише про те, що нічого такого він не мав на увазі, просто потребував підтримки в цей складний для нього час.

Алла відмовлялася від зустрічі, хоча дуже хотілося погодитися.

Напередодні угоди вирішила поїхати до Марини. Вони познайомилися одразу ж, як Алла приїхала в село : вона винаймала в неї кімнату. Через рік з’їхала знов у місто, а дружити вони не перестали.

Доля в Марини була непростою: перший чоловік пішов від неї ,переїхав у місто, залишивши із двома дітьми, другий потрапив в аварію. Жила бідно, здавати кімнату тепер не могла з трьома дітьми, двоє з яких уже підлітки, писала дипломні роботи ночами, вдень працювала в садочку.

– Дивись, яку куртку Іллюші купила, – з порога повідомила щаслива Марина, демонструючи синю курточку з бирками.

– Його в садочку дражнили, що в рожевій куртці ходить, що за діти! Ось, нехай роти затулять, у нього тепер наймодніша куртка!

Куртка і справді була шикарна, Алла могла б сказати, що не варто було витрачати стільки грошей, можна і звичайну було купити, але подруга так раділа. Вона навіть змусила Ілюшу приміряти і покрутитися.

– Красунчик! – похвалила Алла.

За чаєм вона розповіла про те, що її турбує: про чоловіка, якого дуже шкода і хочеться зустрітися, але вона боїться, що він розцінить це як її крок до зближення, про зрадницю Ларису, яка завтра оформляє операцію, не знаючи про те, який сюрприз її потім чекає.

– Без пляшки не розберемося, – підсумувала Марина.

Вони пішли в магазин. Зранку йшов мокрий сніг, і Алла, яка приїхала на машині, промочила ноги в замшевих черевиках. Не слухаючи заперечення подруги, вона сама оплатила кошик, у який встигла накидати і потрібні в господарстві речі, і смачні гостинці на дітей.

Біля виходу з магазину вони натрапили на жінку, яка стояла з чорнявим хлопчиськом і просила грошей на хліб.

Алла завжди проходила повз таких, але Марина, добра душа, вивернула кишені й віддала все, а хлопчику ще й кіндер вручила, який Алла купила для Іллюші.

– Що ж у вас дитина роздягнена, – із осудом запитала Алла, бажаючи вказати подрузі, що ніяка це не добра жінка, яка потрапила в складну ситуацію, а безтурботна мати.

– Речі в нас згоріли, – пояснила жінка. – На вихідних обіцяють привезти, світ не без добрих людей, але поки що ось нічого немає.

Вона дивилася на Марину з надією, знала, що такі жалісливі легко ведуться. Так і вийшло: Марина побігла по куртку, і ні, щоб віддати стару рожеву, притягнула нову, якою годину тому так хвалилася.

Марно Алла намагалася її переконати: якщо Марина щось вирішила, це вже все.

– Яка ти все ж таки наївна, – тільки й сказала Алла. – Ну, обманює ж вона!

– Краще нехай мене обдурять, ніж я опинюся байдужою до чужого горя…

Ця відповідь характеризувала Марину, як жодні інші, і Алла розчулилася: одразу ж зайшла на сайт і замовила ще одну таку саму курточку, хоча подруга заперечувала.

– Я тобі віддам, – пообіцяла вона. – Ось прийде того тижня зарплата, і віддам.

Про чоловіка Марина сказала, що не потрібно зустрічатися: це й справді буде крок до зближення, і не тільки для нього, а й для самої Алли.

– Ти ж досі його кохаєш, – сказала Марина. – І не намагайся відмовлятися.

А от про квартиру сказала суворо:

– Так не можна. Це підло.

– Вона теж вчинила зі мною підло.

– Це не означає, що ти маєш вчинити так само.

Алла так не вважала. І пішла від подруги з важким серцем.

На угоду вона їхала роздратована: всю ніч не спала, печія замучила, слова Марини не давали їй спокою. Власники квартири обіцяли добре їй віддячити, і це тільки підливало олії у вогонь.

Зіткнувшись із радісною Ларисою біля ліфта, вона випалила:

– Не треба купувати цю квартиру. Вище живе кошатниця, зараз начебто домоглися, що вона частину кішок роздала, але надовго її не вистачить. Я хотіла помститися тобі, але ти того не варта.

Ось тепер обличчя Лариси справді здивовано витягнулося.

– Не переживайте, я знайду вам покупця, – заспокоїла власників квартири Алла. – Тільки чесним шляхом, не будемо нікого обманювати.

Вона не сумнівалася, що їй це під силу. Що-небудь придумає. Знайде ще одну кошатницю.

Повернувшись додому, вона зателефонувала Борису й сказала:

– Я згодна зустрітися. Але май на увазі, що я тебе ще не пробачила. І що не забула нічого. Якщо ти знову зробиш мені боляче…

-Не зроблю, – перебив її Борис. – Мені давно треба було зателефонувати. Я так скучив…

You cannot copy content of this page