Зустрічалися майже два роки. До того, як мій хлопець полетів працювати на два місяці за кордон, все було непогано, але як потрапив туди, все різко змінилося.
Мало того, що він кинув мене за два тижні до повернення додому , так ще й хамив, перебуваючи там. Прилетів, перший тиждень усе добре. Помирилися, сказав, що нерви, відстань. Ми вперше так надовго розлучилися.
Але тут усе налагодилося і я почала радіти, але не довго. Почали сваритися, докори, хамство, навіть руку піднімав, скандали через день. Я дурепа так у нього закохалася, що прощала раз за разом і поверталася.
І так було разів п’ять. Він говорив мені, мовляв, ти маєш працювати, хоча сам сидить цілодобово вдома, грає в ігри і псує батькам нерви. Хлопцеві 23 роки! Каже, що я маю здати на права і купити машину.
При цьому він сам водити не вміє та й машини не має. Крім того, виявляється, я повинна йому подарунки дарувати, хоча він мені за майже два роки подарував три букети і ті зів’яли наступного дня.
Добре, що хоч знайшов гроші мені на кулон, який подарував на День народження. Мені б краще було, якби він купив собі нові меблі, але дарованому коню, як відомо, в зуби не дивляться.
А то всі гроші на пиво спускав і на “прикольчики”, як він каже. Ще він каже, що я тупа, безмозка тварюка, так-так, прямо ось так і каже. Мені так прикро, але я його прощала і прощала, сподіваючись, що хлопчик подорослішає.
Через нього в мене проблеми з психікою, нерви, я перестала вважати себе за людину, невпевнена в собі. Три дні тому я його кинула і мені так погано… Навіть не уявляєте, що я переживаю. Руки сверблять подзвонити.
Якби не знала телефон на пам’ять, було б простіше. Дуже складно його забути. Час-то не лікує. Я зрозуміла, що вже не повернуся, не можна мені до нього. І сльози струмком, навіть жити не хочеться. Що зі мною?