Мені 25 років. Я красива, струнка, маю почуття стилю, у суспільстві вмію поводитися. Два роки жила з хлопцем, який на три роки молодший за мене. До нього ніколи не любила, чоловіками крутила як хотіла, шукала в усьому вигоду.
Але зустрів його – і наче з глузду з’їхала. Я працювала на двох роботах, заробляла значно більше за нього, допомагала йому постійно з його проблемами. Ми часто сварилися, здебільшого через гроші.
Він був егоїстом: якщо йому щось закортить, він має отримати це за будь-яку ціну, і плювати на сімейний бюджет. Попри все це, я його дуже любила. Плакала щодня, постійні напади самотності часом зводили з розуму.
Працювала як проклята по дві доби поспіль, не шкодуючи себе, а він у ці моменти зазвичай гуляв, на машині катався. Розірвати ці стосунки не вистачало сили волі, тому що я не уявляла свого життя без нього.
Якось навесні у соцмережі мені став писати хлопець. Він хотів не те що познайомитися з метою якихось стосунків, а просто спілкувалися. Він теж жив із дівчиною і в них усе було дуже погано.
У нас був як клуб “Печалька”, просто зливали одне одному все наболіле. Мій хлопець дізнався про це спілкування і сказав, що ми розходимося. Було це 2,5 місяці тому. Не став вислуховувати жодних пояснень, просто сказав забрати речі.
Для мене це було шоком – адже я жодного разу його не зрадила. Перший місяць жила як сомнамбула, не працювала, навіть із ліжка встати часом не могла. Потім різко вдарилася в гулянки.
Купа чоловіків намагаються познайомитися і домогтися прихильності, за півтора місяця отримала три пропозиції про заміжжя. Один взагалі особливо наполегливий шанувальник, балує грошима, подарунками, заміж кличе.
У нього двокімнатна квартира в центрі, дорога машина, високооплачувана робота… Але він мені огидний, як і всі інші. Я не можу до себе нікого підпустити, навіть цілуватися ні з ким не можу!
Так хочу забути того, єдиного, і не виходить, живу як у пеклі. Замислююся про сенс життя, і ні в чому його не знаходжу. Я розумію, що такою, як раніше, мені не бути вже ніколи.
Це кохання до попелу спалило душу, я порожня, я нуль. Раніше, до зустрічі з коханим, у мої 20 років щастя в житті зводилося до купівлі чергової шмотки, до грошей у гаманці, до бажань мати рівні білосніжні зуби й осину талію.
Тепер же все інакше. Намагаюся жити так, як раніше, до нього. Повернулася в стару тусовку, а сама розумію, що попереду порожнеча. Усі старі подруги і друзі любителі різного кайфу, стала близько спілкуватися з колишнім другом.
