Я зустрів її ще в студентські роки і майже відразу полюбив. У нас були розмови, що ні до чого не зобов’язували, і взаємна симпатія, але незабаром мені довелося ненадовго виїхати. Коли повернувся, дізнався, що вона з сусідом по кімнаті «розважалася».
Потім ще дізнався, що з нею багато хто був і це дуже болісно було чути, але я взяв себе до рук, плюнув і вирішив – не моя. Роки через два трапилася наша випадкова зустріч, і почалося по новій: прогулянки під місяцем, зізнання та інше. Не знаю, мабуть, на той момент я не усвідомлював того, що творю.
Коли питання постало про шлюб, довго мучився, не міг пересилити себе, але все ж таки одружився. Ми кохали одне одного, не дивлячись на важкі часи, багато працювали, довелося навіть переїхати до іншого міста. Все начебто стало налагоджуватися, у мене робота пішла вгору.
Багато подруг їй заздрили, мовляв, відхопила мужика, пощастило. Народилася дочка. Я дружину підтримував у всьому, любив, ніжності говорив, дарував подарунки. Перша народилася з труднощами, довелося з нею лягати до лікарні.
Оскільки ми жили в чужому місті, то друзів не було, родичів теж, підтримки ніякої, але впоралися. Я був щасливий і вдячний дружині за дитину. Вона не працювала, грошей вистачало. Я почав працювати більше, розумів відповідальність. Потім народилася друга дочка – і знов щастя.
На роботі все більше ріс, доводилося брати більше відповідальності, почав пропадати днями та ночами. Сім’я у нас небагата, доводилося підтримувати ще й матір та сестру. Не знаю коли, але я прогав той момент, коли втратив інтерес до дружини, до всього сімейного, був зайнятий тільки роботою.
Мати приїхала до нас у гості, вони з дружиною не зійшлися характером, мати образилася і майже одразу поїхала, а з боку дружини почалися закиди, звинувачення та інше. Я намагався їй пояснити, що мати теж поважати треба і грошей їй не давати я теж не можу.
Але вона не зрозуміла мене чи не захотіла зрозуміти. Корю себе, що не зміг доступно пояснити. Почав піднімати руку, потім закрутилося: нерозуміння, образи, взаємні закиди та інші «тяготи сімейного життя». Я пішов з головою в роботу, віддалився від дружини та дітей.
Пропадав на роботі цілодобово, думав, що все правильно роблю. Були, звичайно, і гарні моменти, спільні поїздки, шашлики та інше. На той момент думав, що поки що є можливість, треба працювати. За сімейними обставинами довелося привезти матір та сестру – ми жили в одній квартирі.
Лаялися, я намагався примирити всіх, але марно. Потім вона пішла, просто взяла дітей і пішла. Півроку я ходив і просив повернутись. Коли винайняв житло рідним, вона повернулася. Ми домовилися, що надалі будемо уважнішими один до одного.
Я багато чого переосмислив, думав, що тепер ми почнемо все наново і я нарешті зможу зробити її щасливою. Так прожили два місяці. Одного разу я випадково повернувся додому набагато раніше, ніж звичайно, тихо заходжу додому і чую розмову на кухні.
Дружина говорила по телефону, а я тим часом тихо сидів. Відкрив її пошту, сторінку в соцмережі та дізнався, що вона мені зраджувала з моїм родичем, якому я колись допоміг. Цілий рік людина з тобою живе і нишком тобі зраджує… Мені 34 роки, був упевнений у своєму здоров’ї, але серце підвело.
Я так довіряв їй, в особистий простір не вторгався, сам не зраджував, хоча моментів було хоч греблю гати. Було кохання, почуття обов’язку перед сім’єю, просто повага до почуттів іншої людини. Перші два дні після того, що сталося, навіть не міг щось нормально сказати.
З її боку посипалися вибачення: вибач, люблю, клятви, сльози та інше. Ось так я вляпався і не уявляю навіть, що робити далі. Вона невдовзі перейшла в контратаку, каже, що сам винен. Та розумію, багато в чому винен, дружина довго була одна, з дому майже не виходила, а я був завжди зайнятий.
Але це все заради неї, заради сім’ї було, не для себе ж я стільки працював. Дружина пропонує все почати наново. Внутрішньо я її начебто пробачив, але забути не можу, схиляюся до того, щоб розлучитися і піти, але вона матеріально залежить від мене, та й діти ні в чому не винні.
Сам начебто все собі вирішив, що спочатку допоможу, а потім вже нехай вона якось сама, але сил немає зробити цей крок. Діти, прихильність, кохання, образа, гордість, почуття провини – все в душі перемішалося. Не відчував би за собою провину – пішов би не дивлячись. А так…
