Все почалося з того, що моя двоюрідна сестра Ірина переїхала до нашого міста. Отримала у спадок квартиру і вирішила, що нема чого житлу стояти порожнім. Почала займатися ремонтом, пошуками роботи та іншими справами. Я цим дуже не цікавилася. У мене і так клопоту вистачає: будинок, чоловік, син-школяр.
Так, ми з чоловіком розраховували, що родичка покличе нас у гості, навіть обмірковували, який подарунок їй купити. Але натомість двоюрідна сестра з донькою прийшли в гості до нас. Без попередження заявились у суботу. Я вирішила трохи прибратися в будинку, але де вже тут. Довелося кидати усі справи, мити руки та садити любих гостей за стіл.
Звернулася до сина, щоб він збігав у магазин за тортом до чаю. Ірина заявила, що одного чаю з тортом буде мало, адже вони дуже голодні. А я дивлюся на неї і розумію, що в мене майже нічого немає, я ж нікого не чекала! Довелося діставати котлети, які чоловікові на вечерю приготувала.
Не встигла, як то кажуть, і оком моргнути, а котлети закінчилися. Довелося терміново розморожувати курку і готувати ще одну вечерю. Адже після того, як голодні гості “перекусили”, у холодильнику залишився лише вчорашній суп. Але чоловікові після роботи довелося почекати, адже вчасно приготувати курку я, звісно, не встигла.
Але Ірина йти не поспішала. Виявилося, що пізно ввечері телевізором якесь шоу йде, яке вони з донькою дуже люблять. А телевізора вони ще не перевезли. Поки я міркувала, що відповісти, гості вже зручно влаштувалися на дивані. Знайшли потрібний канал і уважно вирячилися в екран.
Чоловік поскаржився, що телевізор голосно працює, я зайшла у вітальню і трохи зменшила звук. Але Ірина запротестовала, що їм нічого не чути, і все повернула назад. Пішли вони, коли вже було за північ. Залишалося сподіватися, що скоро цих гостей не побачимо …
Але вже за кілька днів, посеред тижня, а саме у вівторок, Ірина з донькою знову заявилися ближче до вечора. Як я зрозуміла, вони спеціально прийшли на вечерю, щоб точно не залишитися голодними. І пиріг, який я нещодавно спекла, і вагомий шматок шинки розтанули без сліду.
Коли пізно ввечері після чаювання сестра влаштувалася на дивані і потяглася за пультом, чоловік мовчати не став.
“Ніякого телевізора, я втомився, мені завтра рано вставати”, – твердо промовив чоловік, забираючи у моєї сестрички пульт.
“Хіба можна так гостей приймати?” – обурилася спочатку Ірина, але більше слів не знайшла, замовкла. Вони поспішно зібралися і пішли.
А вже наступного ранку мені стали дзвонити родичі, яким Ірина встигла наскаржитися. І з їхніх слів стало зрозуміло, що я найбезсовіша людина на світі. Адже замість того, щоб прийняти сестричку, дати притулок і нагодувати, я мало не голодною вигнала її на вулицю. Хоча вона без роботи, з дитиною, і їй взагалі зараз непросто…
Я ж себе винною не вважаю. Мені не шкода для двоюрідної сестри котлет або чаю, не страшно, якщо вона подивиться в мене телевізор. Але її нахабство, безцеремонність і нетактовність мені зовсім не подобаються. Адже як можна брати і приходити, коли тобі заманеться? Та ще й із порожніми руками!
