Світлана Олексіївна ніколи не могла б подумати, що допомога родині буде такою проблемою для її зятя. Коли жінка зателефонувала родичу з проханням зустріти в аеропорту її молодшу дочку, вона почула: «Вона що, таксі взяти не може?». Обуренню Світлани не було меж.
У Світлани Олексіївни 2 дочки. Старша живе неподалік, а молодша на іншому кінці країни. Обидві заміжні і у обох є діти.
Тільки на відміну від старшої Олени, молодша Карина народила всього 2 роки тому і їй постійно потрібна допомога. Саме тому Світлана час від часу приїжджала до неї в гості на тиждень і більше. Не кажучи вже про щоденний відеозв’язок.
Цього разу Карина повинна була прилетіти в гості до батьків. Рейс був вкрай невдалим, літак прилітав вночі. І так як Світлана Олексіївна з чоловіком віддали свій автомобіль Олені і її чоловіку, теща подзвонила зятю.
– Віталік, забери, будь ласка, Карину з аеропорту.
– А у скільки рейс? – запитав Віталій.
– О 2:30.
– Вибачте, не зможу. Мені на роботу рано вранці вставати, а поки всіх розвозитиму, в кращому випадку повернуся до 4 ранку. Нехай таксі візьме.
– Та яке таксі ?! Про що ти? У неї маленька дитина на руках!
– А що не так? Всі на таксі їздять.
Світлана Олексіївна не очікувала такої відповіді. Їй було дико чути, що подібна допомога родичам – перешкода. Подумаєш, поспить трохи менше звичайного. Нічого, потерпить. Ось як в свої комп’ютерні ігри грати до півночі, так це йому не заважає. А як забрати дочку з аеропорту – складно.
Обурення ускладнюється ще й тим, що вони до сих пір допомагають родині Олени. Адже зять небагато заробляє. Квартира, ремонт і машина – все за рахунок батьків Олени. «Тому краще б мовчав і виконував свій сімейний обов’язок! – вважає Світлана Олексіївна. – На дачу ледве-ледве відвозить, так це взагалі не по-людськи якось».
Невдячність зятя, як думає Світлана, одного разу зіграє з ним злий жарт. Вона вже не знає, до кого звертатися: просити Олену, щоб та натиснула на чоловіка, або самим найняти таксі і зустріти Христину з онуком? Не пускати ж мати з дитиною в ніч одних!
Чи можна вважати відмову зятя допомогти проявом невдячності? Або, може, не варто так все приймати близько до серця?
