-Знаєш що мамо, ти своє життя зіпсувала, то хоч в моє не лізь. Хоч день ти була щаслива зі своїми чоловіками, хоч з одним?
В чому твоє щастя, в екрані телефону чи в серіалах, від яких ти не відлипаєш?
Кіра виказувала матері своє невдоволення за всі роки життя. Дівчині 23, вона хоче їхати до Польші на заробітки, покинути все тут і їхати світ за очі.
Так, хоче лишити маму, яка вічно все контролює, чоловіка, який тільки й знає що гуляти та прискіпливо ставитися до неї, лишити родичів і друзів, які в важкій ситуації відвертаються.
-Добре, дитино, там, де нас немає, і на кого ти мене лишаєш, як я сама, про себе не думаєш то хоч про мене подумай.
-Знаєш мамо, ти ще вчора кричала, що я думаю тільки про себе. Та і взагалі, що значить на кого лишаю, в мене є брат, твій син між іншим, твій чоловік, мій тато, чи я одна маю за тобою дивитися.
І що дивитися, тобі всього 43, ти жива, здорова жінка, руки і ноги цілі, все в порядку, не працюєш, сидиш в батька на шиї. Що за тобою дивитися, ти доросла, чого тобі від мене треба, мамо?
-Ти б доню, поплакалася, попросила пробачення, що чоловіка вигнала, може і простить тебе, повернеться.
-Це я маю пробачення просити? Він в нашому ліжку, поки я на 2 роботах з якоюсь …урвою, а я маю пробачення просити, може на коліна ще, мамо, ти в своєму розумі???
Через 3 години Кіра сідала в потяг і ні на мить не шкодувала про те, що так вчинила, давно треба було виграти цього пройдисвіта Миколу, поставити маму на місце.
Мама, адже, в свої 40 з гаком вона ще й народжувати може, нею орати можна ще, а вона все симулює, хворіє. І скоро почнеться нове життя, нехай важке, але нове.
