З дитинства дівчатка росли дуже різними. Начебто сестри, але нічого спільного ні в характері, ні у вихованні. Марійка завжди була більш жвавою і прудкою, хотіла все й одразу, а Катерина була спокійнішою і розважливішою.
Нікуди не поспішала. Маленькими кроками рухалася до своєї мети, а якщо щось не виходило, то не сильно й засмучувалася. Роки минали, але нічого не змінювалося.
Батькам все здавалося, що подорослішавши, доньки нарешті потоваришують, але цього так і не сталося. І ось у житті однієї з них настав момент, про який мріє практично кожна молода дівчина. Її покликав заміж коханий чоловік.
— Ну, що там у тебе? Тонюсеньке яке! Та ще й срібло! Яка щедрість! – єхидно говорила сестра, дивлячись на обручку Катерини.
– Марійко, припини! Зараз Сергій нічого іншого дозволити собі не може, та мені й не треба, я його кохаю!
— З милим рай та в курені? уїдливо спитала сестра.
– Так, саме так!
– Ага, до перших заморозків! І в кого ти така тупа! Начебто й батьки у нас не дурні, та й раніше у роді ідіотів не було. Самородок, що сказати! Твій жебрак, нічого не доб’ється, дарма ти вийшла за нього заміж!
– Припини! Якщо я не можу, як ти, жити без кохання, це не означає, що ти можеш мене ображати.
— Які ми ніжні, подивіться! – Не вгавала Марія.
Ця розмова не стала останньою між сестрами. Старша, Марія, ось уже кілька місяців висміювала молодшу сестру Катерину за те, що обрала собі нареченого без грошей, зв’язків та перспектив. Навіть на весілля у нього не вистачило грошей, а брати у батьків нареченої йому гордість не дозволила.
Молоді вирішили просто розписатися, а потім колись зіграти весілля. Батьки Катерини, скріпивши серцем, погодилися на шлюб, хоч і хотіли для доньки більш перспективного чоловіка. Подумавши, вони вирішили, що самі допоможуть, якщо сім’я потребуватиме.
Вони бачили, як сильно кохають одне одного молоді і не стали сперечатися. На відміну від молодшої, старша Марія свого шансу у житті не втрачала. Вона вибрала собі найбагатшого хлопця з усіх, до кого змогла дістатись, як це називала молодша сестра.
Вона доклала всіх зусиль, щоб через кілька місяців після знайомства закотити пишне пафосне весілля. Молодша сестра на нього не пішла. Її тоді ще нареченого ніхто не запросив, а йти без нього вона не хотіла.
– Я не хочу тебе після такого бачити! Ти мені вже не сестра! Проміняла мене на цього жебрака! – вирувала потім старша.
— Ти ж сама просила, не тягти злидні на твоє весілля. Я виконала твою умову! – спокійно відповіла молодша.
– Так, цього обірванця я на своєму весіллі бачити не хотіла! Якщо пам’ятаєш, у нас мер у гостях був та інші впливові люди. Куди твого робітника посадити? До них за стіл?
– А чому б і ні! Вони теж не відразу в дамки вийшли, знають ціну праці та грошам!
— Ой, не будь наївною! Вони знають ціну зв’язків та взаємовигідних відносин. Раз ти на моє весілля не прийшла, бачити тебе у своїй хаті не бажаю!
Минуло кілька місяців, заміж вийшла молодша. Марія досхочу знущалася і з скромної сукні, і з бідної срібної обручки. На цьому молодша сестра вирішила спілкування зі старшою згорнути. До того ж чоловікові запропонували роботу з непоганими перспективами в іншому місті.
Поки молоді та не прив’язані до місця, вирішили їхати. Минуло десять років. Катерина приїхала відвідати батьків. У них наближалася річниця весілля. За минулі роки спілкувалася вона з мамою та татом переважно телефоном. Двічі батьки приїжджали у гості до молодої сім’ї, коли народилися діти.
Про те, як живе старша, Катерина не питала. Не хотілося слухати, як у неї все чудово, і як вона з молодшої сестри потішається. У будинку у батьків довелося Катерині та Марії зустрітися та поспілкуватися. І ось тут виявилося, що життя до сестер по-різному поставилося.
Катерина, вийшовши заміж за коханням, у всьому чоловіка підтримувала, всі проблеми вирішували разом, без скандалів. Чоловік за такої підтримки рогами та копитами землю рив, щоб сім’я жила в достатку. Спершу працював старанно, потім свій бізнес відкрив. Поступово став на ноги.
Найголовніше – у сім’ї збереглося кохання, взаємоповага, підтримка. Катерина виглядала квітучою, доглянутою та впевненою в собі. Чоловік уже не один десяток разів дарував їй різні прикраси, але ту саму, заповітну срібну каблучку, вона не знімала з руки ніколи.
А що Марія? Вийшовши заміж за багатого, але не коханого, вона незабаром відчула на собі всю красу життя в золотій клітці. Чоловік ночами пропадав на тусовках, ігнорував дружину, а якщо вона починала висувати претензії, то міг і руку підняти.
Не витримавши й кількох років, Марія подала на розлучення. Дітей у шлюбі не було. Батьки чоловіка вирішили, що не час народжувати таким молодим. У результаті після нещасного випадку Марія взагалі не могла мати дітей. Вдруге вона виходила заміж за ще більшим розрахунком.
Вона боялася нарватися на такого ж молодого безглуздого мажора. Знайшла собі солідного дядька, який готовий був платити їй солідні гроші, але поводився з нею, як із ганчіркоюй. Як тільки Марія стала втрачати колишню свіжість, чоловік швидко знайшов їй заміну і виставив за двері.
На той час, коли сестри зустрілися, Марія вже кілька місяців жила у батьків. Вона не працювала, вивчитися свого часу не встигла, тому що робила ставки лише на свою зовнішність, щоб отримати чоловіка багатшого.
-Ба! Хто тут у нас! Наша молодша! Прям розквітла, одяглася. Що, злидень твій заробляти почав?
– Доброго дня, Марія. Не скажу, що рада тебе бачити. Наче десять років минуло, але ти зовсім не змінилася. Всередині вже точно. А от зовні тебе життя добре потріпало! На салони грошей зовсім нема?
— Ну куди нам до вас! На що вже заробили, тим і задоволені.
– Батьки заробили!
– Чого?
— Кинь прикидатись! Я вже здогадалася, що ти у батьків на шиї сидиш. Не соромно?
– Ти мене не сороми! У мене життя тяжке. Добре тобі, багатою, міркувати. Могла б підтримати, грошей підкинути, а не на сміх піднімати. Те ж мені, сестра називається!
— Багатої? То ти ж сама мене на сміх піднімала. Нареченого мого безперспективним називала, принижувала. На весілля з твоїм багатим чоловіком не покликала. І де тепер той чоловік? Нема його! Проте мій хоч і повільно, але до вершини піднявся.
І у сім’ї у нас все добре. До речі, подивися, та сама срібна обручка. Скільки б у мене золотих не було, цю ні на що не проміняю. Тобі б теж слід було б по серцю шукати, а не за розміром гаманця!
Певна річ, Марія так і не почула сестру, і висновків не зробила. У душі її просто не залишилося місця для тепла та доброти. Залишалося тільки дивуватися, як в одній сім’ї могли вирости такі дочки, але чого тільки в житті не буває.
