Мати коханого була проти наших відносин, ходила по бабках, щоб все припинити у зародку

Мілана зустріла Миколу, коли їй було всього 17 років. Він тоді був студентом місцевого політехнічного університету і був старший за неї на 5 років. Вони дуже швидко знайшли спільну мову, і тепла дружба переросла в любов.

Мілана була щаслива як ніколи. Адже це її перша справжня любов. Попереду вона бачила білу сукню і чула дитячий сміх. Микола повністю підтримував свою кохану в планах. Проте одного разу вранці Мілана отримала повідомлення від Миколи:

«Ми маємо розлучитися».

Не розуміючи, що відбувається, Мілана намагалася з’ясувати, в чому причина подібного розриву. Але вона так і не отримала зрозумілої відповіді від Миколи.

Мілана відразу запідозрила, що в цьому замішана мати Миколи. Та ніколи не проявляла симпатії до дівчини і взагалі вважала, що Мілана – зайва людина в їхній родині. Адже у Мілани не було великих грошей або батьків зі зв’язками.

Минуло 2 роки. Мілана вчилася на математичному і була повністю зосереджена на навчанні. Іноді вона дозволяла собі вийти на 1-2 побачення з однокурсниками. Але, як правило, з цього мало що виходило. Мілана залишалася одна.

Одного разу її запросили на день народження старости групи, і там Мілана знову зустріла Миколу. Одного погляду вистачило, щоб зрозуміти – почуття не згасли. Пара знову зійшлася і знову все було прекрасно. Мати Миколи була все так же не рада пасії сина, але молоді не звертали на неї уваги. Через місяць історія з повідомленням повторилася:

«Ми маємо розлучитися».

Мілана була не в собі від того, що сталося. Вона знову намагалася зрозуміти, що відбувається між ними. Однак в квартирі його не було, а на дзвінки він не відповідав. Дівчина була в розпачі.

Ще через 3 роки вони знову зустрілися, і історія з розставанням повторилася точно так само. Перед цим Мілана спробувала з’ясувати, що ж все-таки сталося і чому Микола з нею так чинив. Але той відповідав, що сам не розумів як так виходило. Йому було щиро шкода, що Мілані довелося пережити все це.

Проте не минуло й кількох місяців, як Микола знову зник з її життя. Цього разу дівчина дала собі слово, що це був останній раз, коли її так принижували.

З того часу пройшло 6 років. Мілана вийшла заміж і народила дитину. Чоловік її цілком влаштовував, хоча про ту любов, яку вона відчувала до Миколи, не було й мови. Єдиною її радістю став син і робота.

Одного разу жінка йшла в магазин, коли на вулиці вона випадково зустріла Миколу. Поглянувши на його обличчя, вона спершу застигла, але потім схаменулася і зібиралася його обійти, як раптом він її перехопив. Микола просив вислухати його. Не в силах вимовити й слова, Мілана погоділася.

Всі ці роки Микола страждав без Мілани. Він так і не одружився і не створив сім’ю. Кожен раз, коли він возз’єднувався з коханою, щось ніби відводило його від неї. Він просто вставав рано вранці і писав повідомлення про розставання. Чому і як, він сам не міг зрозуміти.

А головне, щось ніби не давало йому виправити ситуацію. Він постійно забував про свої наміри, чому потім йому все ж доводилося відмовлятися від них. Адже пройшло стільки часу.

Днями він перебирав речі матері і знайшов кілька листків з дивними написами, якісь сушені трави і пару свічок. Коли він запитав, що це, мати навіть не намагалася приховувати правду. Це все їй давали бабки для пристріту на розставання. Мілана йому не підходила, тому вона вирішила взяти все в свої руки.

В той момент Микола вирішив, що більше не буде спілкуватися з матір’ю. Вона позбавила його і Мілану щасливого майбутнього. Він прожив 10 років нещасною людиною і все через чужу думку і чари.

Спершу Мілана не повірила його розповідям. Але з часом їй довелося погодитися з цим твердженням. Вона згадала, що одного разу в квартирі Миколи з її сумочки пропала одна з фотографій на заліковку. Виявилося, що вона потрібна була для ритуалу.

Мілана знову була в розпачі. Вона не знала, що робити. З одного боку, їх з Миколою почуття нікуди не поділися і готові знову запалитися, з іншого, у неї вже є усталене сімейне життя, до якого вона звикла. Жінка опинилася на роздоріжжі.

You cannot copy content of this page