Ця історія напевно виглядатиме досить пустою, але це не так. В мене є подруга, яка у свій час вийшла заміж за чудового хлопця, роботящого, веселого та приємного. Принаймні він таким здавався зі сторони. Та подруга мені якось розповіла правду – постійна критика, недовіра та скандали. Згодом ми й бачитися перестали. Не знаю, чи то її чоловік заборонив, чи вона сама не хотіла.
В той день я сиділа в кафе з дочкою. На вулиці йшов дощ, на тротуарі збиралися калюжі. Аж ось нізвідки з’явилася моя подруга. Вона мені здалася років на п’ять старшою. Та йшла вона під руку з невідомим мені чоловіком й мрійливо посміхалася. Така ж мрійлива посмішка була і в її супутника, який постійно щось розповідав.
Перед тим як зникнути з поля зору, моя подруга подивилася на всі боки та побачила мене з донькою. На її обличчя одразу з’явився жах, а очі наче розширилися від страху. Вона лише кивком привіталася і видавила з себе якусь подобу посмішки втомленої людини. Вони зникли з поля зору, а я з донечкою продовжували сидіти в кафе, пити молочні коктейлі та дивитися на людей під дощем.
Пройшло десь хвилин 15, як моя подруга несподівано з’явилася за нашим столиком. Вона сіла поряд, привіталася та якось незграбно почала виправдовуватися за свого компаньйона. Виявилося, що вони знайомі ще зі школи, досить хороший хлопець. З її слів було зрозуміло, що в стосунках з чоловіком вона вже на межі та не витримує. Вони поки що ховаються від світу, тому я дала обіцянку не розповідати її чоловікові та нашим знайомим про зустріч. Мене якось налякала її фраза: «Хоч би не наврочити, хоч би не злякати, хоч би пожити щасливо трошки, до літа дотягнути, а там побачимо».
Потім вона пішла. А я залишилася сидіти. Мені було страшно через неї. Я навіть уявити не могла, через що вона пройшла, щоб перетворитися на це злякане звірятко, що криється від чужих очей. Як дивно, що «благородний лицар» виявився зовсім не рицарем і не благородним. Проте людина, на яку навіть не дивилися, перетворився на того, без кого життя не миле.
