Я жінка, мені 54 роки і виглядаю я просто приголомшливо. У мене не завищене ставлення до себе і я вже точно не брешу. Вся справа в постійній роботі над своїм тілом, шкірою і здоров’ям. Ну і, звісно, генетика. Без неї б я зараз була як мої ровесниці: втомлена, страшна, з чоловіком і онуками.
Тим, хто вважає це справжнім жіночим щастям, я можу тільки поспівчувати. Я ніколи не сиділа на дієті. Тобі цього не треба, якщо ти спочатку правильно харчуєшся. Відсторонюєшся від вуглеводів, надлишкових жирів і червоного м’яса. Харчуєшся тільки якісними продуктами, з упором на молочку і фрукти.
З одного боку, ти стаєш здоровішою і привабливішою, а ще ти ніколи не зможеш набрати зайвих кілограмів. Знали б ви, що ви втрачаєте, плакали б зараз у три струмки. Але і це ще не все. М’язи потрібно зміцнювати. І тут нам допоможе спортивний зал.
Тягати важке – доля спортсменів і всяких ненормальних. Я взагалі не розумію цих перекачаних маскулінних дівчат, у яких плечі не пролазять у двері. Вони ще можуть зверху собі груди накачати і губи. А що поробиш, якщо жирову тканину гантелі вкрали?
Їм, напевно, здається, що вони мають досконалий вигляд, але, на жаль, це далеко не так. І навіть татуювання на всю спину не допоможуть. Особливо потім. Коли мине деякий час. Ні, у спортзалі потрібно робити розтяжку, іноді працювати з дуже невеликими вагами.
Щоб апетит з’явився, та й для серця корисно. У жодному разі не варто намагатися кардинально змінити свою фігуру. Якщо, звісно, ти не важиш 3 центнери. Хоча і в цьому разі жодні навантаження тобі не допоможуть. Тільки операція, та й то не факт…
Скільки я наслухалася історій про товстих зневірених тіток, не злічити. Їх зазвичай мені розповідали тренери зі спортивного залу. За сніданком. А чому б і ні, я жінка вільна, незаміжня. Дітей у мене немає, та я ніколи їх і не хотіла. Ви що, всі генетичні досконалості, що так дбаєте про свою спадщину?
Або у вас мізки працюють краще, ніж у інших? Ні? Ну так побійтесь Бога, нас уже й так більше 8 мільярдів. Куди ще то?! Ось одна моя хороша подруга, молодша за мене на 2 роки, абсолютно мене не розуміє. Дбає тільки про онучку і постійно голосить, як побачить мене в новій сукні.
Ми знайомі давно, ще з дитинства, але доля розвела нас по двох протилежних сторонах. Я представниця прогресивної частини людства. Яка вміє думати далі обридлих дітей, чоловіка і домашнього вогнища. А вона… Ну ви зрозуміли. Знає, наскільки подорожчала ковбаса за півтора місяця.
І постійно носить у себе в кишені куртки кілька целофанових пакетів. Раптом чогось знайдеться задешево. І одразу додому несе. Як білочка. Хоч я ніколи і не була заміжня, у мене є досить багато хороших знайомих, з якими я легко можу зустрітися і чудово провести час.
Тож мені завжди треба тримати руку на пульсі актуальних новин. Для саморозвитку і, звісно, підтримання розмови. Хтось дивиться телевізор, щоб забити чимось мізки. Я ж свій продала, щоб на його місці поставити книжкову полицю.
Попри те що я офіційно безробітна, у фінансовому плані я почуваюся дуже навіть добре, але віднедавна почали мене мучити муки совісті. Уперше за дуже довгий час. Бачте, я вважаю, що людина має прожити своє життя так, щоб на тому світі їй за нього не було соромно.
Тому я й зареклася в якийсь момент зустрічатися з одруженими чоловіками. Це просто не моє. По-перше, почуваєшся злодійкою і змією-розлучницею. А навіщо? Я ж не збираюся надягати фату, навіщо потрібна мені ця банальність і життя в “щасливій” клітці?
А, по-друге, одружені чоловіки ніколи не можуть бути з тобою по-справжньому. Вони весь час перебувають у стресі, хвилюються, а чи не побачив їх хтось? А раптом дружина ось зараз подзвонить, що тоді робити? А що збрехати мені?
Чомусь усі чоловіки вважають, що я міняю свою компанію на примарний шанс стати їхньою дружиною. Що мені з ними робити потім, борщі їм варити чи теж онуків няньчити? Робити мені більше нічого! Мій новий знайомий відрізняється від чоловіків, з якими я звикла мати справу.
Його одяг не був створений відомими брендами, а від нього самого пахло не дорогим алкоголем або парфумами, а звичайним одеколоном. І все ж він зачарував мене з перших хвилин. Звичайний усміхнений чоловік. Тільки з ним можна було поговорити, посперечатися, посміятися і чогось повчити.
А що ви думали, мені нічого розповісти 29-річному шмаркачу? Так, він молодший за мене і досить відчутно, але мене цей факт повністю влаштовує. Як і його. З ним мені добре, а йому подобається бути зі мною. Ми не використовуємо одне одного: я не тягну з нього гроші, бо в нього їх немає.
Він же не намагається отримати щось від мене, бо знає, що я це вмить відчую. Мені подобається наш союз, він робить мене щасливішою і здоровішою, але є одна сумна деталь. Мама мого молодого кавалера – моя “правильна” подруга. Тільки уявіть, що буде, якщо вона дізнається про нас.
Причому він не в курсі, що я дружу з його матір’ю. Я сама про це дізналася абсолютно випадково і після того, як ми стали коханцями і з цим потрібно щось робити. Дедалі частіше я ловлю себе на думці, що переживаю про свою “маленьку” таємницю.
Я намагаюся не гуляти з ним у тому районі, де живе його мама. І взагалі, у нас найчастіше маршрут таксі – ресторан – додому. Не дуже красиво, але що поробиш. Так, я розумію іронію: тепер я сама стала одним із тих “одружених”, які дуже переживають за збереження своїх секретів.
У зв’язку з цим у мене з’явилося рішуче бажання розповісти моїй подрузі все як є. Та й син у неї зовсім уже не хлопчик, вважай, 30 років, але я ж знаю, яка в неї буде реакція. Добре, хоч донька вже онука народила. Хоч якась радість у житті. Не можу вирішити: розповісти кавалеру зараз чи ще трохи помовчати?
