Оксана почувалася емоційно спустошеною настільки, що хотілося вийти в поле і вити на місяць. Чоловік Андрій вважав, що їхнє життя протікає абсолютно нормально і не бачив особливих проблем.
Усе почалося близько шести років тому. На той момент Оксана працювала бухгалтером на оптовій базі. Андрій був водієм міжміського маршрутного автобуса. У подружжя було двоє дітей, 12-річна донька Марійка, і 8-річний син Матвій.
Сім’я жила в трикімнатній квартирі в спальному районі невеликого міста. Батьки Оксани проживали в селищі міського типу за п’ятсот кілометрів. Мама Андрія, після втрати чоловіка, жила в приватному будинку поруч із сином і його сім’єю.
Жили Андрій і Оксана небагато, але дружно. Зароблених грошей вистачало на нормальне життя, без надмірностей.
Усе перевернулося в один зимовий день. Чоловік зателефонував схвильований, у той момент, коли Оксана вже вимкнула комп’ютер на роботі і збиралася додому.
– Оксано, – крикнув чоловік у телефонну слухавку. – Маму забрали на швидкій допомозі. Мені сусідка подзвонила. Швидше їдь у лікарню.
– Що саме сталося? – запитала вона.
– Я нічого не зрозумів, – швидко відповів Андрій. – Їдь скоріше, я чекатиму на твій дзвінок.
Оксана схопила сумку і викликала таксі. Дорогою зателефонувала додому дітям і попередила, що затримується.
– Маріє, тато в рейсі, буде тільки завтра до обіду, – пояснювала вона доньці. – Я їду до бабусі Люди в лікарню. Ви вечеряйте самі і мене не чекайте. Перевір уроки в Матвія, будь ласка.
– Добре, мамо, я все зрозуміла, – спокійно відповіла донька.
В Оксани були складні стосунки зі свекрухою. Людмила Василівна була непростою жінкою і недолюблювала дружину сина. На відміну від неї, свекор дуже любив Оксану і вміло стримував негативні випади своєї дружини на адресу невістки.
Після його відходу стосунки між двома жінками остаточно зіпсувалися. Вони спілкувалися тільки у випадках нагальної потреби, в основному, щоб не розчаровувати Андрія. Чоловік щиро вважав, що мама і дружина чудово ладнають.
У лікарні з’ясувалося, що в Людмили Василівни стався інсульт. Жінка у важкому стані була госпіталізована. Оксана поговорила з лікарем, а потім зателефонувала чоловікові і все розповіла.
– Як же так сталося? – із тремтінням у голосі запитав чоловік. – Та ще й нас поруч не виявилося.
Андрій голосно зітхнув.
– Лікар сказав, що Людмилу Василівну доставили вчасно, тому є хороші шанси на повне відновлення, – продовжила розповідь Оксана.
– Оксано, ти маєш бути поруч із мамою, – тут же сказав чоловік.
Від несподіванки жінка замовкла.
– Андрію, мені завтра на роботу, – невпевнено сказала вона.
– Значить, візьми відпустку за свій рахунок, – відповів чоловік.
– Тоді, я не отримаю квартальну премію, – різко сказала Оксана. – У нас іпотека, якщо ти забув?
– Нічого я не забув. Але зараз здоров’я мами понад усе. З іпотекою що-небудь придумаємо.
Оксана поклала телефонну слухавку і дуже розлютилася на чоловіка. Заперечувати Андрію не хотілося, адже він щиро переживав за маму. У палату Оксану не пустили і порадили приїжджати вранці разом із речами Людмили Василівни.
Три тижні свекруха пролежала в лікарняному відділенні, а Оксана розривалася між домом і доглядом за Людмилою Василівною. У жінки частково паралізувало лівий бік тіла, але лікарі давали сприятливий прогноз на відновлення.
Перед випискою свекрухи між подружжям відбулася важка розмова.
– Оксано, нам доведеться переїхати жити в будинок до мами, – сказав чоловік. – Принаймні, поки вона не відновиться повністю.
– Андрію, ти що жартуєш? – тремтячим голосом запитала Оксана. – Як ти собі це уявляєш?
– Кинути маму не можу, – спокійно відповів Андрій. – Я єдиний син і мій обов’язок допомогти рідній людині. У квартиру ми забрати її не зможемо. Мамі потрібна окрема кімната. А будинок великий, ми там чудово розмістимося.
Оксана розплакалася. Андрій заспокоїв і переконав дружину, що це тимчасовий захід.
– Поживемо трохи з мамою. Вона почуватиметься краще, і ми одразу повернемося у квартиру.
Це було складне рішення для Оксани. У глибині душі вона сподівалася, що вже за кілька місяців вони повернуться додому. Якби тоді вона знала, що відбуватиметься далі, навряд чи погодилася б на переїзд.
Наступні півроку здалися Оксані нескінченними сірими буднями. Людмила Василівна відновлювалася насилу. Повністю повернути рухливість руки й ноги не вдавалося, тому пересувалася вона з тростиною. Обслуговувати себе повністю теж не могла, бо рука практично не рухалася.
Усю свою злість свекруха зганяла на Оксані, ніби та була винна. Єдине місце, де Оксана почувалася спокійно, був робочий кабінет. Жінка бігла на роботу, як на свято. В один із днів телефонний дзвінок чоловіка поставив жирний хрест і на цьому.
– Оксано, мама впала і зламала руку, – кричав чоловік. – Я приїхав із рейсу, а вона плаче і розповідає, що впала. Відвіз її в лікарню. Зараз мамі накладають гіпс, а я чекаю в коридорі.
– Як же вона так необережно? – співчутливо запитала Оксана. – Ти сам упораєшся? Робочий день закінчується за дві години.
– Добре. Тільки після роботи одразу приїжджай додому.
Увечері чоловік влаштував Оксані справжній скандал. Звинувачуючи в тому, що мама впала, бо вдома нікого не було.
– Що ти від мене хочеш? Не розумію, – огризалася дружина. – Мені що, кинути роботу й охороняти твою маму?
Андрій уважно глянув на дружину.
– Саме це я і хотів запропонувати.
– Ну вже ні, – відповіла жінка. – Отже, давай наймемо доглядальницю.
Наступні три дні пішли на пошуки, які ні до чого не привели. Виявилося, що вартість послуг доглядальниць настільки висока, що подружжя не може собі цього дозволити. Оксана була в розпачі.
– Ну припустимо, що я кинула роботу, – Оксана зробила останню спробу переконати чоловіка. – Тоді як ми будемо платити іпотеку. Твоєї зарплати на все не вистачить.
– Я вже все продумав, – упевнено сказав він. – У нашу квартиру поселимо квартирантів. Цієї суми вистачить на щомісячні платежі за кредитом.
Оксана розридалася від безвиході.
– Це наша квартира, – схлипуючи голосила вона. – Там наші речі, меблі… А ти пропонуєш, щоб абсолютно чужі люди спали на нашому ліжку і користувалися нашим посудом.
Подружжя дуже довго сперечалося і лаялося. Але ситуація була безвихідною. Оксана написала заяву за власним бажанням.
Відтоді життя жінки кардинально змінилося, причому не в кращий бік. Жити зі свекрухою було справжнім випробуванням. У зв’язку з хворобою Людмила Василівна стала абсолютно нестерпною.
День у день вона перетворювала життя Оксани на щось таке, від чого хотілося втекти на край землі.При цьому свекруха постійно скаржилася Андрію, вигадуючи різні небилиці про невістку. Чоловік не дуже вірив розповідям матері, але все ж примудрявся робити дружині зауваження.
– Оксано, не звертай уваги, – намагався заспокоїти дружину Андрій. – Мама літня і хвора людина. Я впевнений, що вона не зі зла все це говорить.
– Тобі добре міркувати, – нервово відповідала жінка. – Ти постійно на роботі, в рейсах, тому для тебе твоя мама божа кульбаба. Я просто не витримую цього тиску. Скільки ще зможу так жити не знаю.
Чоловік намагався підтримати дружину, але виглядало це якось нещиро. У глибині душі, він давно абстрагувався від проблем між дружиною і матір’ю. Оксані здавалося, що йому все одно, що вона відчуває і переживає.
Через півтора року, свекруха стала почуватися краще і проявляти деяку самостійність у побуті. Але стався другий інсульт, який остаточно поставив крапку на найближчому майбутньому всієї родини.
Напад був не дуже серйозним, але для Андрія це була чергова галочка, яка довела йому правильність раніше прийнятих рішень. Для Оксани це стало справжнім вироком.
Минуло п’ять років відтоді, як сім’я перебралася жити до Людмили Василівни. До цього рубежу Оксана підійшла морально виснаженою і спустошеною. Життя молодої жінки ніби проходило повз неї. Але як на це вплинути вона не знала.
– Андрію, я більше так не можу, – твердо сказала вона чоловікові.
Чоловік зі здивуванням подивився на дружину.
– Щось сталося? – запитав він.
– Так, сталося, – несподівано крикнула вона. – Твоя дружина стала прислугою для твоєї мами, тебе і дітей. Усіх це влаштовує, от тільки мене всі забули запитати.
– Що ти так нервуєш? У всіх бувають тимчасові проблеми, не всі ж так реагують. Все налагодиться.
– Тимчасові? – скрикнула Оксана. – Майже шість років я живу в пеклі, а ти вдаєш, що все добре. Твоє життя взагалі не змінилося, а про моє життя ти подумав?
– Ми ж не можемо кинути маму? – підвищеним тоном запитав чоловік. – Потрібно трохи потерпіти.
– А знаєш, що, – Оксана зі злістю подивилася на нього. – Тобі треба, ти й терпи. Влаштовуйся на іншу роботу, шукай гроші, шукай доглядальницю, а з мене досить.
Оксана голосно грюкнула дверима і вийшла на вулицю. Понад дві години жінка блукала вулицями, намагаючись привести думки до ладу. Вона не знала, як правильно вчинити в ситуації, що склалася, але жити так більше сил не було.
Коли вона повернулася, Андрій як ні в чому не бувало підійшов до дружини:
– Ось бачиш, ти прогулялася і виглядаєш набагато спокійніше. Тепер у бій із новими силами.
Оксана подивилася на нього так, ніби він прилетів з іншої планети.
– Ти так нічого й не зрозумів, – сказала вона і мовчки пішла спати.
З тієї розмови минув місяць. Марія закінчила одинадцять класів у школі та готувалася до вступу до ВНЗ. Донька вирішила, що поїде жити до бабусі з дідусем і там у місті здобуде вищу освіту.
Оксана повністю підтримала рішення Марії, адже це був найкращий варіант. Тим паче, що її батьки з нетерпінням чекали на приїзд онучки.
Стосунки між подружжям дуже сильно зіпсувалися. Байдужість Андрія приводила Оксану у відчай. Чоловік навіть не намагався полегшити життя дружини, сприймаючи все як належне.
Оксана зробила ще кілька спроб донести до чоловіка, що потрібно щось змінювати. Але все було безглуздо.
– Я їду до батьків разом із Марією, – одного вечора сказала Оксана. – З Матвієм я поговорила, він теж хоче поїхати з нами. Завтра піду забирати шкільні документи. Через п’ять днів ми їдемо.
Андрій витріщив очі. Далі пішов цілий шквал звинувачень у зраді, образ тощо. Оксані було дуже важко це чути, але рішення було прийнято.
Дивлячись на чоловіка, вона чітко усвідомила, що нічого не відчуває до нього. Він перетворився на чужу людину.
Чоловік зробив свій вибір, поставивши свій спокій вище за інтереси дружини. За стільки років Андрій не зробив жодної спроби, щоб вирішити проблему з доглядальницею. То чому ж Оксана має пропускати своє життя крізь пальці?
Оксана сиділа з дітьми в автобусі й байдуже дивилася у вікно. По щоках текли сльози, від образи й розчарування… всередині було порожньо.
– Я все зробила правильно. Усе буде добре, – пошепки сказала вона собі.Спеціально для сайту Stories
