Напевно, будь-який мужик періодично мріє про те, щоб зустріти якось одну зі своїх «колишніх» і справити враження тим, як у нього без неї все добре. Мовляв, типу, ти пішла від мене – а я тепер от який крутий.
Насправді ж найчастіше виходить як у фільмі «Про що говорять чоловіки»: ти йдеш вулицею в трусах та брудній майці до сусідньої крамниці, а вона під’їжджає на шикарному кабріолеті з молодим мільйонером за кермом. Проте й у таких сценаріях бувають «варіанти».
Однокурсник мій Сірьога кілька років тому круто змінив своє життя. Якщо вже бути точнішим, то це життя змінило Сірьогу: спочатку компанію, де він працював, купили конкуренти, а йому вказали на двері.
Потім дружина подала на розлучення, заодно залишивши без квартири (ну, тут сперечатися нічого, він сам залишив квартиру дитині).
Загалом, у 35 років він опинився без постійної роботи, у орендованій «убитій» квартирі на околиці, з незрозумілими перспективами.
Тим часом познайомився з дівчиною сильно молодшою за себе. Тільки після інституту приїхала підкорювати столицю.
На мене – дурепа, але симпатична (особливо поки рот не відкриє). Але із претензіями. Досить швидко почала докоряти Сірьогу за те, що у нього «і машина не престижна, і заробляє мало». Коротше, через кілька місяців вони розлучилися.
Ще через якийсь час життя повернулося до Сірьоги протилежною частиною тіла, і можна сказати, що в нього все стало добре. Наскільки добре – судіть самі, далі розповідаю від першої особи:
«Ти ж знаєш, я з молодості не люблю особливо вбиратися, якщо це не на прийом до англійської королеви. До магазину можна й у старих шортах дійти.
Ось і недавно, блукаю по нашому районному торговому центру, і тут – опаньки, Ірочка намалювалася! Непогано виглядає, мушу сказати.
Принаймні якщо раніше була просто дурепа з претензіями, то тепер до цього додалася крапелька гламуру. А вона вже як побачила мене – так прямо засвітилася від щастя і почуття власної переваги.
Я з нею і не збирався навіть розмовляти, але ж ти пам’ятаєш, вона якщо рот відкриє – заткнути її можна тільки вечерею в ресторані.
Коротше, понесло її. Пройшлася по моєму зовнішньому вигляду (мовляв, нітрохи не змінився – як був невдахою, так і залишився), плавно перейшла до своїх досягнень (із секретаря виросла до персонального асистента.
Я зі скромності намагався не ржати, хоча чудово знав, у чому полягає принципова різниця між секретарем і персональним асистентом), ну а потім і на особисте життя своє переключилася.
Мовляв, у неї тепер юнак – перспективний програміст у великій престижній компанії.
І що він заробляє стільки, що і їй на кишенькові витрати дістається сила-силенна грошей, і подорожують вони регулярно, і взагалі він разюче відрізняється від того, що я з себе представляв п’ять років тому.
«А ось, до речі, і він», – махнула у бік хлопця, що наближається. Який при найближчому розгляді виявився розробником з моєї компанії.
Ні, хлопець непоганий, і для його віку справді перспективний. Скаржився тільки часто останнім часом, що на життя перестало грошей хапати (ну тепер зрозуміло), та у відпустку черговий проситься.
– Здрастуйте, Сергію Петровичу! – Привіт Максим. Ти тут якими долями? – То ви знайомі?!- Так, це наш директор. Пам’ятаєш, я про нього тобі розповідав? – Гаразд, хлопці- дівчата, піду я, мені ще в магазин треба. Максе, зазирни у вівторок до мене.
І пішов далі у своїх справах. Метрів через п’ятдесят обернувся – Ірочка так і стояла з відкритим ротом і витріщеними очима».
