Мій син – безвольний підкаблуник. Ганчірка. І з цим я нічого вдіяти не можу

У день, коли мій син одружився, я була знайома з невісткою всього якихось 2 тижні. Скажу чесно, вона мені сподобалася не сильно.

Макіяж, сукня, явно «зроблені» губи – все це кричало про те, що дівчина не надто схильна до чесної праці та роботі до сьомого поту. Я навіть з батьками її познайомилася безпосередньо біля рагсу.

Ми з його батьком переїхали з обласного центру в місто якраз перед народженням Ярослава. Він хлопець, звичайно, хороший, але надто вже недовірливий. Дитиною дуже переживав через кількість друзів, а в юному віці постійно сумував і навіть писав вірші … У селі, напевно, його характер би змінився.

До того, як він одружився, тобто до 26 років, ми з чоловіком чули тільки про трьох дівчаток, з якими він гуляв. Та й то, нам він нічого не розповідав, ми тільки чули уривки розмови по телефону. А так – все як у всіх: бувало, приходив напідпитку, бувало, від нього тхнуло тютюном, але потім начебто кинув.

Після весілля було вирішено, що молода сім’я поживе у нас, поки справи не поліпшаться. До речі, більшу частину за банкет заплатила саме наша сторона. Її батьки хоч і приїхали на крутій іномарці, взяли її на прокат, щоб «не ганьбити себе в таксі». Молодятам ми з чоловіком виділили велику кімнату, а самі жили через зал (у нас трикімнатна квартира).

Я вже звикла до сварок за дверима. Хоча це і сварками-то не назвеш. Голос завжди був один. Верескливий, високий і пронизливий. Вимоги того і сього, стогони про нудне життя та інші стогони.

Не знаю, що там дарували її батьки, але ми, природно, вручили конверт з готівкою. З дуже непоганою сумою на розвиток. Гості, як мені відомо, теж дарували гроші. Щоб ви розуміли, за ті пару місяців, що вони пожили у нас, я всього пару раз бачила як вона виходить з кімнати.

Вона їла виключно страви з доставки, а на роботу ходила за «плаваючим» графіком, робити манікюр в салоні.

Про допомогу по дому не було навіть мови. Син же харчувався тим, що вдавалося дістати на роботі, а ще трохи під’їдав у нас на кухні, сором’язливо опустивши очі в підлогу. Кохання.

Потім вони з’їхали на зйомну квартиру. Невістка, Марина, зійшла посидіти з нами усіма за одним столом, під чай з тортом. Торт, до речі, вона із задоволенням їла, а то я вже почала переживати, що вона на дієті.

Коли вони вже сідали в машину, мені здалося, що вона якось зневажливо подивилася на нас і навіть фиркнула. Не знаю, може, це фантазія, а може, й ні.

Ну а тепер розповім те, що я побачила вчора, прийшовши в гості до родини мого сина. По-перше, вдома був він один і за весь вечір запропонував тільки чай, так як нещодавно прийшов зі зміни. Це нічого, я сама принесла багато смакоти і забила їм холодильник доверху, рідні ж.

По-друге, з’ясувалося, що на роботу він тепер їздить не на своєму автомобілі, а рейсовим автобусом, так як «у Мариночки пішов клієнт косяком і їй не можна добиратися маршруткою». Там відстань від будинку метрів 400, вони спеціально брали квартиру в цьому районі через її «нігтьові» справи.

По-третє, мій дорогий Ярик вже встиг нахапатися кредитів, в тому числі і на путівку до Єгипту на одну особу. Цій особі занадто набридло сіре осіннє небо, і для «нормального існування» терміново потрібно було виїхати на море з подругою. Я навіть не стала питати, що за подруга, було видно, що син не раз чув це питання від колег і друзів.

Коротше кажучи, морок. Додому я прийшла як варена. Все розповіла чоловікові, той, промовчавши, просто відмахнувся, мовляв, з самого початку знав, що так буде. А я ось все сумую.

Мало того, що ця дівчина повністю взяла над ним контроль, що я навіть слова не смію сказати, відразу ворогом опинюся. Так я тепер ще й журюся через те, що не змогла нормально виховати свою дитину. Мій син – безвольний підкаблуник. Ганчірка. І з цим я нічого вдіяти не можу.

You cannot copy content of this page