– Це ж треба! Ось же послав бог невістку! Ми до неї з усією душею, подарунки до кожного свята даруємо, витрачаємось, а вона? Ні, синку, ти як хочеш, а ми з цим щуром більше спілкуватися не станемо! – Ганна Станіславівна, палаючи праведним гнівом, розвернулася і пішла.
Її чоловік, Марк Павлович, змірявши дружину сина зневажливим поглядом, кинувся наздоганяти дружину.
— Ну, що, задоволена? Цього хотіла? Розсварити мене з батьками вирішила? Тобі вдалося, Лілю! Я завжди знав, що ти заздрісна і дріб’язкова, але не думав, що все так серйозно! – Ігор був настільки злий на дружину, що не добирав слів.
А Ліля… Мовчки слухала і думала про те, як починалося її сімейне життя. Вона вийшла заміж за Ігоря лише два роки тому. До весілля вона не змогла збудувати з батьками чоловіка теплих та довірчих стосунків.
Жили вони недалеко, але Ігор намагався їздити в гості один і не напружувати наречену, а потім дружину спілкуванням, яке не приносило нікому з сім’ї особливого задоволення.
Однак незважаючи на дистанцію, батьки чоловіка вважали своїм обов’язком радувати невістку та сина подарунками до кожного свята. Причому їх зовсім не бентежило, що подарунки дуже відрізнялися і за вартістю, і за якістю.
Треба сказати, батьки любили нагрянути з подарунками навіть у найнезначніші свята, через що незабаром у Лілі зібралася солідна колекція речей, привезених свекрами, що лежали без діла.
Наприклад, улюблений син всього за півроку отримав дорогу вудку, про яку давно мріяв, абонемент до тренажерної зали, на яку все не міг виділити кошти, та кругленьку суму грошей, яку витратив на власні розваги.
Водночас Ліля отримала набір посуду, який свекрусі подарували колеги, але він не підійшов до її кухні, туалетну воду, мерзенний запах якої отруював ванну кімнату, доки Ліля не викинула флакон та постільна білизна, що не пережила й перше прання.
Молодій дружині здавалося, що свекруха просто дарує їй усе те, що не подобалося, не підійшло або просто не придатне в господарстві. Причому мати чоловіка завжди «упаковувала» подарунок у яскраві висловлювання про те, як вона нібито довго обирала його, прагнучи догодити та порадувати.
Насправді ж більшість її дарів була відвертим мотлохом. Коли ж Ліля спробувала вчинити так само, як свекруха, і передарувати її свої непотрібні речі, жінка жорстко поставила її на місце і заявила, що не заслужила такого ставлення до себе.
— Виходить, я заслужила? Вона мені дарує все, що їй не потрібне. Неякісні каструлі, безрозмірний халат, в який я зможу завернутися двічі, не підійшла їй косметика, картину, яку в солідному будинку повісити соромно.
І я це маю приймати з вдячністю? Де справедливість? – Ліля вирішила поскаржитися чоловікові, бо місце в їхньому будинку під мотлох закінчилося, і приймати дари більше не було сил.
— А чого тобі не подобається? Адже головне не подарунок, а увага! Не всі знають твої смаки.
— Ти знаєш мої смаки та уподобання, але твоя мама завжди дарує непотрібний мотлох! Тобі не здається, що тут простежується певна закономірність?
– Лілю, припини! Вічно ти всім незадоволена! Мати не дарма каже, що ти розпещена та меркантильна! Дивишся тільки на бренди та ціни! А людське ставлення та увага для тебе не відіграють жодної ролі!
— Тобто я ще й винна? Ну добре! Не хочеш втрутитись, я вирішу проблему по-своєму! – Ліля того ж вечора рішуче зібрала всі подарунки батьків чоловіка і віднесла на смітник.
Їй так сподобалося позбавлятися від непотребу, що вона стала відносити непотрібні подарунки все частіше. Саме це і стало причиною великого скандалу, оскільки Лілю спіймали на місці злочину.
У вихідні Ігор вирушив до батьків, пообіцявши повернутися надвечір. Дружина вирішила прибрати у квартирі та розібрати шафу. На одній із полиць вона знайшла рушники, подаровані свекрухою.
Було видно, що ними вже скористалися і встигли випрати, через що вишивка та край почали сипатись. При цьому рушники зовсім не вбирали вологу і були непотрібними в побуті.
— На ганчірки пустити чи одразу викинути? – Ліля, поміркувавши вголос, вирішила відправити непотрібну річ на благодійність.
Біля під’їзду в кущах нещодавно народила бездомна собака. Ліля, виносячи сміття, збиралася постелити рушники щенятам, щоб малюкам було не так холодно.
Але ж треба було Ігореві з батьками з’явитися саме в цей момент! Виявилося, вони різко зібралися на дачу, а нова лопата, яку Ігор купив для саду, лежала у квартирі невістки та сина. Саме за нею вони й вирішили зайти.
— І що це ти робиш? – Голос свекрухи пролунав над головою молодої жінки так різко, що вона випустила з рук злощасний рушник, який вона всього пару місяців тому отримала на свято матері, хоча свекруха чудово знала, що у невістки не виходило завагітніти.
– Не ображайся на мене! Це я тобі на майбутнє дарую! Передаю тобі разом із річчю свою материнську енергію! – Пояснила тоді Ганна Станіславівна, бо Ліля була не здатна навіть відповісти на її дивний вчинок.
Схопившись і спробувавши ногою засунути купу ганчір’я подалі в кущі, Ліля виглядала як школярка, що нашкодила.
– Я … Просто… Вирішила поділитися материнською енергією із цуценятами, – пробурмотіла Ліля.
– Так ось ти яка?! Я тобі від щирого серця подарунки дарую, а ти ось так? Ну, знаєш, це вже ні в які межі!
Ганна Станіславівна розвернулася і пішла з виглядом ображеної королеви, забувши про лопату. Свекор пішов за дружиною, а Ігор схопив Лілю за руку та потяг додому, щоб не скандалити при сусідах та перехожих.
Вдома він відвів душу, накричавши на дружину і обізвавши всіма образливими словами. Щоб його виступ мав ефектне завершення, він відкрив шафу і почав демонстративно збирати речі, очікуючи, що дружина його зупинить.
Але Лілі чомусь не захотілося зупиняти чоловіка, розмовляти з ним і сваритися, доводячи свою правоту. За два роки шлюбу вона жодного разу не відчула себе під захистом, ніколи не була за чоловіком.
Ігор навіть від своїх батьків її не захищав. Чи варто було триматися за цей шлюб? Ігор пішов, а ввечері написав їй повідомлення, повне образ, автором половини яких явно була свекруха.
Ліля видалила це повідомлення, а вранці у понеділок вирушила подавати заяву на розлучення. Ігор розлучався довго і бридко, вимагаючи розділити все, що було нажите у шлюбі.
Здебільшого це виявилися подарунки свекрухи. Ліля дивилася на чоловіка, і не впізнавала його. Чи він якраз таким і був, справжнім, а колись лише вміло ховався?
— Забирай свої рушники, любий. І половину смітника біля будинку теж забирай, я попросила двірника, щоб залишив і не вивозив на звалище. Там три мішки мотлоху для тебе. Твоє спільно нажите майно, – сказала Ліля Ігореві в суді.
Чоловік почервонів і навіть не одразу знайшов, що відповісти, а Ліля подумки подякувала свекрусі за те, що та допомогла роздивитися Ігоря до того, як вони нажили у шлюбі щось суттєвіше, ніж подерті рушники.
Така незначна дрібниця, як подарунки, допомогла виявити серйозніші проблеми в сім’ї. Тепер Ліля достеменно знала, що треба ретельно обирати не тільки чоловіка, а й свекруху. Інакше стосунки будуть приречені.
