Поїздки у село до батьків чоловіка стали буденністю для нашої сім’ї. Про те, щоб проводити вихідні для себе, не було й мови. Чоловік одразу сказав, що ми зобов’язані допомагати його батькам з городом. А я була й не проти.
Зрештою фізична праця корисна, а свіже повітря ще нікому не нашкодило. Згодом ми навіть придбала машину для поїздок у село, бо дістатися пункту призначення можна було лише з пересадками. А це займало багато часу.
Крім роботи руками ми також закуповували насіння та саджанці для городу. А потім разом працювали над урожаєм. Спочатку мене все влаштовувало. Відносини з батьками чоловіка в мене були хороші.
Зі свекрухою завжди можна поговорити і навіть пожартувати, а свекор кожні вихідні влаштовував шашлики після важкого трудового дня. І все здавалося нормальним, поки справа не почала стосуватися сестри чоловіка
Їй 26 років, вона також живе та працює у місті. Проте відвідує батьків нечасто. А коли я пропонує всім разом поїхати до села, то завжди або зайнята на роботі, або її відправляють у відрядження.
До постійної відсутності дочки батьки ставляться із розумінням. Вони вважають, що вона постійно працює і вона просто не має часу для відвідування батьків. Але вони заявили, що будинок у селі залишиться донці.
А я з чоловіком начебто можу впоратися сама. Я вважала це дивним, враховуючи, що без нас свекруха та свекор уже не хочуть працювати на городі. Одного разу молодша сестра мого чоловіка зателефонувала і попросилася поїхати до батьків.
Заявила, що давно не бачила їх, а тут, нарешті, вільний день. Я поставилася до цього пориву родички зі скепсисом. Просто так вона навряд чи поїхала б у село. Швидше за все їй щось потрібно від батьків. І я не помилилася.
Поки чоловік зі свекром займалися городом, а я зі свекрухою перебирали овочі, сестра коханого мирно спала у будинку. Вона дуже втомилася. Коли всі ввечері зібралися за столом, я почула шматочок розмови свекрухи з нею.
Молодша сестра мого чоловіка просила чималу суму грошей. Тоді мені остаточно стало все зрозуміло. Наступного дня задоволений продуктивними вихідними чоловік складав до машини приготовлені свекрухою продукти.
А тим часом його сестра складала в гаманець гроші від батьків. Вона не ховала це, тому я не вважала, що підглядає за нею чи порушує особистий простір якимось іншим способом. Мені було неважливо, навіщо їй ці гроші.
Мене турбував той факт, що за весь час батьки чоловіка не дали нам і копійки. Їх максимум — кілька кілограм картоплі, буряків та моркви. При цьому свекруха абсолютно впевнена, що допомагає дітям рівноцінно.
На мою думку, взаємодопомога людей, особливо родичів, має відбуватися заслужено. Час одного має окупатися подякою іншого та навпаки. Зусилля не повинні бути витрачені на допомогу третій стороні.
Особливо, якщо ця третя сторона, не мала жодного відношення до праці для спільного блага. Але, що можна сказати батькам чоловіка. Це їхня дочка. Але все одно це несправедливо.
