Алла повернулася зі школи розсерджена.
Вже вкотре вчителька поскаржилася на Яну, але цього разу вона не просто поскаржилася, а підняла тривогу.
Дочки вдома не було, на дзвінки вона не відповідала, і Алла зробила те, чого ніколи собі не дозволяла.
Алла відкрила ноутбук доньки й швидко ввела пароль.
Яна знає, що мати ніколи не дозволяє собі ніяких перевірок без дозволу.
Мабуть, даремно, — думає розсерджена Алла, — дала занадто багато свободи.
Одразу ж відкрилася незакрита переписка в соцмережі.
Відкинувши сумніви, Алла швидко пробігла очима і…
Її здивуванню не було меж.
Дочка листувалася з подружкою, подружка скаржилася на батьків, на матір і на вітчима.
Алла не знала про цю подружку своєї дочки, Яна лише кілька разів згадувала, що подружилася з новою дівчинкою.
Алла завжди думала, що Яна повністю зайнята, у неї немає часу думати про дурниці, до того ж вони багато часу проводили разом, виїжджали на природу, ходили в кіно, але те, що прочитала Алла…
Її охопив сильний трепет.
Дочка писала про те, як ненавидить свою матір, яка вона у неї огидна, карає дочку до синців, щоб ніхто не бачив, приводить різних чоловіків, о Господи, а один із них, під мухою, прийшов і почав гладити Яну по коліну.
Алла притиснула долоні до рота.
Що це? Це ж її дівчинка, її Яна пише таке… таку гидоту? А може, її акаунт зламали? Точно, сторінку зламали… не може, ну не може щаслива дитина таке написати.
Алла ж… вона ж пилинки з неї здуває, Яна для Алли — це все, все її життя, а там написано…
Які чоловіки? Алла живе з Яною удвох, так було завжди…
Алла сидить, гойдаючись на стільці.
Ні, ні… це точно зламали…
Дзвінок від доньки пролунав у тиші так голосно, що Алла здригнулася.
— Алло, мамочко, ти дзвонила?
— Так… ти де?
— Я йду додому.
— Добре.
Алла машинально почала готувати вечерю.
Їй було погано, вона хотіла забути ту гидоту, яку прочитала у доньки… Там було багато всього.
— Мамо, привіт, я прийшла.
-Привіт, заходь.
-Щось сталося, мамо?
Алла промовчала, вона не хотіла брехати, але й правду сказати теж не могла, ось так, відразу.
-Їж.
-А ти, мамо, — тихо запитала Яна, маленька й худенька, дитина…
-Я вже поїла.
Яна, ніби щось відчувши, замовкла й почала їсти.
Алла вийшла з кухні, вона боялася розплакатися, так у неї всередині все вирувало: образа, образа й ще раз образа, а ще страх… а раптом… раптом Яна десь зіткнеться з цим, з усім цим…
-Мамо, що сталося?
Дочка тихо увійшла до кімнати.
-Тебе зламали в соцмережі?
-Н-ні… а чому?
-Я читала твою переписку з твоєю новою подругою.
— Мамо, це не те… мамо… Ну чому, чорт забирай? Навіщо? Мамо…
— Сядь… я хочу тобі дещо розповісти.
— Мамо, навіщо ти… це ж просто.
— Сядь.Мені було вісім, коли моя мама, а твоя бабуся, вийшла заміж вдруге.
Вона була щаслива: нарешті й вона заміжня, може ходити з високо піднятою головою й не соромитися свого статусу розлученої жінки.
Він теж полюбив її — ну, як міг, так і полюбив її чоловік, але ось мене, її дочку, зізнаюся, не дуже.
Моя бабуся, а твоя прабабуся, була рада позбутися такого тягаря у вигляді «непутящої» дочки, а що, хіба є путні? Інші ж живуть, а ця… погляньте-но…
Ну добре, що тепер і вона влаштувалася.
Чоловік хороший, сім’я заможна, бабуся рада.
Усі раді, знаєш, я теж раділа.
Ні, не тому, що в мене тепер є батько, хоч і не рідний, я раділа за радість матері.
Я, маленька дівчинка, раділа тому, що моя мама щаслива.
Не поділяли моєї радості її свекруха, свекор і сестра її чоловіка. Вони просто зненавиділи мене. Одного разу я почула, як «бабуся» просила мого вітчима більше не приводити цю в пристойний дім.
Цю — мене, восьмирічну, там ще було нецензурне слово, яким називають жінок, що не стежать за своєю поведінкою.
Потихеньку він почав мене принижувати… Наприклад, не давати мені їсти.
Якщо я, на його думку, щось зробила не так, мене карали, а що моя мати? Нічого, вона робила вигляд, ніби нічого не відбувається.
Знаєш, як мене називали? Ні «Алла», ні «донечко»… а тим самим словом, додаючи ще одне: «твоя».
Коли народилася дитина, мені взагалі стало там погано.
Вперше я втекла з дому в одинадцять років, мені вдалося дістатися до бабусі.
Бабуся плакала, сипала погрозами на адресу матері та вітчима… цілий місяць я спала на чистих простирадлах, їла за столом, Господи, я там навіть пішла до школи, бабуся домовилася.
Але через місяць бабуся, відвезла мене до матері, сказала, мені треба повернутися.
Вдруге я втекла через тиждень. До бабусі не поїхала, але прийшла до школи.
Я ще місяць навчалася, без документів, без усього.
Спала на горищі, а що? Там тепло… Поки на мене не звернули увагу і не попросили принести документи, довелося повернутися туди, до матері…
Він мене покарав, не боляче, прикро…
Документи я не знайшла, не знала, які потрібні, знайшла якісь папери й втекла з ними.
Там виявилося моє свідоцтво про народження, а ще… …знаєш, такі квитанції про аліменти.
Я дізналася, де живе мій батько, і поїхала до нього.
Так, я вкрала гроші у матері, небагато, мені цього вистачило на дорогу туди.
Мене зустріли, звичайно, привітали, а коли батько пішов на роботу, дали грошей і наказали більше не з’являтися в їхньому житті…
Я повернулася назад.
Знаєш, ніхто не звернув уваги на маленьку дівчинку, яка подорожувала сама.
Я була охайною, не схожою на безпритульну, я зустрічала таких безпритульних, одній було п’ятнадцять, і вона була така пухкенька… це я так подумала, що пухкенька… вона була при надії.
У місті мене зустріла однокласниця, вона привела мене до себе додому.
Як же мене зустріла її мама: обіймала, цілувала й плакала.
Я місяць жила у них, приходила додому, щоб сусіди бачили, ніби я живу вдома, адже я любила їх — маму, брата і навіть вітчима.
Дитина не може не любити, розумієш.
Батько однокласниці наказав мені забиратися геть, так…
Матері пригрозили, що якщо я ще раз втечу, їх позбавлять батьківських прав.
Мене перестали карати, але й перестали помічати.
Почався психологічний тиск.
Якщо брат підходив до мене, його відводили і наказували не підходити. Він робив це потайки, вітчим не дозволяв матері годувати мене, тоді я нагадала про аліменти…
У п’ятнадцять я вступила до професійно-технічного училища, а куди ще? Знаєш, я почала вчитися, як божевільна, навіть вдома трохи налагодилося, я намагалася не затримуватися допізна, була в училищі.
Коли однолітки бігали на побачення, я вчилася, я раділа, що мене ніхто не чіпає, не ображає, я тоннами поглинала книги.
Після училища пішла працювати, мені запропонували вступити до інституту.
Радісно повідомила про це мамі, але мою радість не поділяли й вигнали з дому, у прямому сенсі.
Поїхала до бабусі, але…
Я не розповідаю тобі всього, що зі мною було…
Загалом я знову поїхала, мені виділили кімнату в гуртожитку, я влаштувалася на роботу і вступила на заочне навчання.
А потім… потім я зустріла твого батька.
Він був класний, такий веселий. Ми збиралися одружитися, він навіть познайомився з моєю матір’ю та вітчимом.
Але…
Ми не одружилися, я виявилася недостатньо хорошою, а ще… ще він виявився трохи одруженим, така дрібниця, він забув про це попередити мене…
Зате у мене народилася ти… Я вдячна йому за тебе, розумієш…
Знаєш, я не скаржуся, життя загартувало мене, я тепер маю те, що маю. У мене гарна квартира, улюблена справа, яка приносить мені чудовий дохід, у мене прекрасна донька… У мене все добре.
Моя донька ніколи не переживе того, що пережила я, — так я собі колись сказала…
Але… як же я помилилася… моя донька… моя маленька квіточка, вона ненавидить мене… її чіпає якийсь чоловік… вона каже, що це мій чоловік…
— Мамочко, пробач мене, пробач, — заридала Яна, ледь стримуючи сльози, — пробач… Просто Христина така… вона класна, мамо, з нею всі дівчатка хочуть дружити, а вона вибрала мене, вона моя найкраща подруга і довіряє мені…
Мамо, пробач, я спеціально все вигадала, щоб стати такою, як вона, мамо… я дурна, я зрозуміла… пробач…
Весь вечір дочка з матір’ю розмовляли, плакали, обговорювали подальше життя.
Вранці Алла вирішила знайти батьків цієї нової дівчинки, їй це не склало труднощів… Вона вирішила, що якщо у дівчинки все так погано, вона… допоможе дитині, їй ніхто не допоміг, а вона допоможе…
Двері відчинила рум’яна пишна жінка, Алла представилася…
Звичайна квартира, тихо й затишно: мама, тато — рідні, ніякого вітчима, ніякої непутящої, вульгарної матері та доньки.
Трохи замкнута, але безпроблемна дівчинка, вони недавно переїхали, до цього жили в невеликому селищі, донька, здається, влилася в колектив, із задоволенням ходить до школи, багато часу проводить в інтернеті.
Що? Перевірити листування? Та що ви… Дівчинці довіряють.
— Вибачте, — твердо каже Алла, — якщо ви не поговорите зі своєю дитиною… Моя дочка більше не буде спілкуватися з вашою… дівчинкою, думаю, інші теж не захочуть…
Так, я забороняю своїй дитині, чому? Попросіть її показати те, що вона писала моїй дочці…
Увечері у двері подзвонили, на порозі стояла та усміхнена жінка, до якої Алла завітала зранку, чоловік, який їй підходив, і така сама пухкенька дівчинка з товстою косою через плече.
Вони сиділи на кухні й розмовляли.
Христина, так звали дівчинку, просто дуже боялася, як її зустрінуть у новому класі, ось і… вчилася палити, крала у батька…
— Я ж тобі казала, не пали при дитині, — замахнулася на батька мама Христини, — бачиш, бачиш…
Христина заробляла собі авторитет серед однолітків, носила з собою маленький ніж, палила за рогом, набираючи дим у рот і випускаючи його в небо, поки однокласники пильнували, щоб ніхто не підійшов.
Вигадувала різні історії про своє минуле життя і ось… обрала собі за довірену особу Яну, почала вигадувати різні байки, іноді копіюючи їх з інтернету.
Щоб не втратити авторитет, Яна почала вигадувати історії не гірші…
Вона лежить у мами на колінах, як у дитинстві, і благає, благає матусю пробачити.
— Мамо, ну я просто хотіла бути крутою.
— Не в цьому проявляється крутість, розумієш, донечко, зовсім не в цьому.
— Я розумію, матусю, пробач…
Просить вибачення й Христина у батьків, вона плаче, мамі доводиться давати ліки краплями.
Дівчата присяглися, що більше ніколи, ні-ні…
Яна покращила успіхи в навчанні, вчителі знову почали хвалити дівчинку, а Христину однокласники почали поважати зовсім за інше.
Алла іноді згадує своє минуле, рука тягнеться, щоб зателефонувати, але вона переборює своє бажання: їй не дзвонять, значить, не вважають за потрібне.
– Ти мене теж, пробач, мамо, — думає Алла, — пробач, що своїм народженням я зіпсувала тобі життя, адже так ти мені одного разу сказала…
Я тебе теж пробачила…
— Я впораюся, — шепоче молода жінка, — завжди справлялася.
