Нічого не можу вдіяти з собою! Борюся з цим почуттям від появи моєї дитини на цей світ. Я сама захотіла дитину, думала, що так з’явиться сенс у житті. ЇЇ батько добра людина, але я його ніколи не кохала, заміж не вийшла за нього, хоч він і кликав, але заміж хотіла вийти тільки за великого кохання.
Тепер мені за 30, але щось кохання все немає, а на дитину від нього зважилася, бо знала, що вона буде чудовим батьком. Так і є. Батько він непоганий, ми не живемо разом, але він з дитиною постійно. Добре, що ми не одружилися. Живучи разом близько чотирьох років, ми сильно сварилися.
Мене в ньому дратувало буквально все. Та й зараз також ми не можемо довго нормально розмовляти. Я його теж дратую. Дочка на нього схожа. Я знаю, що моє роздратування багато в чому через ставлення до нього. Я кохаю одну людину і хотіла б дитину від нього — це зовсім інше, мабуть.
Коли ти бачиш у дитині риси твого коханого, де там взятися роздратуванню від того, що за певної «пички» або звуку голосу вилазить ВІН. Крім зовнішності ненависного чоловіка моя дочка характером схожа на мене. А це жах! Ми обидві завзяті, любимо стояти на своєму, я ненавиджу, коли вона сперечається.
Дочці зараз сім років і вона все більше і більше виражає власну думку, яка не збігається з моєю, а мене, злить, що я витрачаю час на переконання, мене дратує, що я постійно, щось пояснюю, вчу, турбуюсь про здоров’я. Діти, вони в принципі начебто спеціально створені, щоб дратувати батьків!
Не встежили – застуда, впала – вибила зуб. Мене дратує це все! У мене є справи цікавіші. Мене до істерики доводять її застуди, я не хочу її лікувати — мені ніколи! Я не хочу сидіти вдома та не ходити на роботу. Я не хочу відповідати на тупі дитячі запитання.
Спочатку це було смішно, але потім почало набридати. Мені навіть не хочеться відкривати рота. Мені нудно і нецікаво, у мене є справи важливіші та цікавіші за неї, але вона з’їдає весь мій час і мою увагу. Так не завжди. Іноді я нормально почуваюся і готова приділити їй увагу.
Але це завжди закінчується одним і тим самим. Вона або скиглити починає, бо в гру програє, або якісь дурниці морозити з розумним виглядом дорослої людини. Я втрачаю всякий інтерес і знову дратуюся. Ненавиджу її скиглення. З дитинства! Прямо з дитинства у неї бридкий плач.
Я не знаю чому, але вона має дуже гучний та пронизливий голос, а в мене змалку якась реакція на звуки. Мене гучний звук ніби прострілює, і я аж тремтіти від роздратування починаю. Тому її безглузді плачі через не ту сукню, шарф я просто терпіти не можу і тут же на неї кричу.
Я ні секунди не готова виносити скигління через якісь дурниці, і, мабуть, від моєї жорсткості вона ще плаксивіша. Я її розумію, коли вона плаче і їй боляче, ну, причина там, образили в школі, співчуваю і розумію. У дитинстві я її довго на руках носила, сюсюкалася, вона потім з рук не злазила.
Спочатку я дбала про розвиток нашого контакту, а потім не знала, куди від цього контакту подітися. Мені фізично потрібно багато свободи, але дочка часто її в мене крала! Я все залагодила за допомогою родичів і часто мала і маю нагоду йти, коли і куди хочу.
Зараз мене турбує інше — постійне роздратування. Роздратування від того, що вона є поруч. Мені так добре, коли вона у тата чи бабусі, я знаю їй там добре, я все контролюю — їжа, одяг, уроки, але сама брати участь у цьому не хочу — мені нудно.
Дочка нічого поганого не робить, вона намагається бути хорошою, знає, що я дратівлива, і трохи лаюся. Я незадоволена собою, часто я у неї перепрошую після чергового сплеску роздратування, пояснюю, що я не її не люблю, а її вчинок, кажу, що люблю, ми обіймаємося.
Раніше я робила це із задоволенням, а зараз чим старша вона стає, тим більше я роблю це з обов’язку, думаю, як би на ній не позначилося згодом таке ставлення! Моя мама була така ж, ніколи не говорила, що любить, не обіймала.
Я її дратувала, вона завжди затикала мені рота і говорила, що я кажу всяку нісенітницю, і краще мені мовчати. Найжахливіше, що я це розумію, я розумію зв’язок зі своїм дитинством і тому спочатку поводилася з дитиною не так, як мама зі мною.
Але все повторюється, я говорю і роблю все, як моя мати і не знаю, як з цим впоратися. Це так глибоко закладається, а я ще нервовіша, ніж моя мама, а моя дочка, мабуть, буде ще більше. Може тому, що я одна, нема в мені ласки, ніжності. Я теж ні від кого не отримую ні любові, ні ніжності, ні ласки.
Лише від дочки. А ще в мене неприємності з роботою, я хочу зайнятися бізнесом, але поки що заробіток нестабільний і я постійно думаю про гроші, і це теж позначається на моєму настрої. Як стати нормальною, ніжною та спокійною матір’ю?
