Я завагітніла, як ще навчалася в школі. Я приховувала, що чекаю на дитину доти, поки могла. Зрозуміло, що мати помітила мій живіт. Вона була така зла, кричала на мене, допитувала про батька дитини, а коли я розповіла, що мій друг дитинства, який частот приходив у гості, й зовсім озвіріла. Кричала, що дитина виросте без батька, як і я, й нічого не матиме у житті.
Дійшло до того, що вона мене вигнала з дому. Мені 15 років. Куди йти вагітній школярці. Я нічого не придумала за краще, як піти до батька моєї дитини. Сказати, що він та його сім’я не були раді такій звістці, то це нічого не сказати. Але його мати виявилася спокійніша за мою. Вона не стала виганяти, а залишила мене в них у квартирі й пообіцяла поговорити з моєю матір’ю.
Розмова між майбутніми родичами була погана. Моя мати сказала, що я їй не дочка, як пузо нагуляла, й вона не хоче мене бачити, тому я додому вже не поверталася. В «новій родині» до мене поставилися більш-менш нормально. Я закінчувала школу, але мене попередили, що про подальше навчання я можу забути, бо хто ж тоді з дитиною сидітиме. Вже після школи я народила і стала буквально наймичкою. Вся робота в домі була на мені разом з дитиною, допомоги не було. Батько мого янголятка продовжував навчання, у вільний час займався нашою донечкою, але це було так рідко, що здавалося лише сном. Його мати постійно казала, що весілля буде як тільки ми станемо повнолітніми, а до того часу мали купу мороки з документами, бо я ж ще мала була та й мати самоусунулася.
Ми дійсно одружилися як нам виповнилося по 18, але на той час я своєму чоловікові вже не була потрібна. Він залишався зі мною, бо наказала його мати, а так він гуляв від однієї до іншої. Як тільки з’явилася змога, то я закінчила курси манікюру та педикюру, щоб мати свою копійку. Справа пішла вгору і вже через рік я вже цілком працювала сама у власному кабінеті. А як стала зовсім самостійна матеріально, то запропонувала чоловікові розлучитися, на що він радо зголосився.
Зараз я маю успішний салон, своє житло, батько мого янголятка приходить раз на рік на її день народження, моя мати досі удає, що нас не існує, а от моя свекруха навпаки майже завжди поряд. Вона неодноразово перепрошувала за свого сина, але радо проводить час з онучкою.
