У моєї дочки якась параноя з проводу того, що дитинка може захворіти. Я розумію, що батьківська турбота це важливо, що материнська любов вона безмежна, але в нашому випадку донька вирішила, що вона повинна вберегти малу від усього.
Тепер моя вчунка сидить вдома, не їсть зайвого, навіть мультики не дивиться. Я не знаю, коли моя донька встигла такою стати.
Я завжди виховувала дітей так, аби вони не боялися ніяких життєвих труднощів, і в моїх планах точно не було такого, щоб привити їм любов до такої надто нав’язливої обережності.
Маша, моя донька, та Олежик, синок, завжди були веселими грайливими дітьми, і з дерев вони падали, як всі діти, і носи в них були подерті, і коліна в синцях, а тут, прямо хоч що хочеш роби.
Марія забороняє внучці їсти морозиво. Дитині 4 роки, саме вік, коли хочеться всього. На санях не кататися, ялинку не ставимо бо може бути алергія, штучну теж не можна – пил.
Чай тільки охолоджений, іграшки віком до 3 років, аби нічого не проковтнула, про садочок мовчу взагалі, адже туди і 3 днів не походили.
З іншими дітьми не гратися, бо в них болячки, інфекції, кота додому не нести, бо там свої бацили. Дитина, незважаючи на те, що живе в благополучній сім’ї не бачила нічого в цьому житті окрім заборон.
Не кажучи вже про те, що вона якщо захворіє, то там без антибіотиків взагалі не обійтися, і нехай це буде лишень застуда, але карантин на 3 тижні, постільний режим і ніяких ігор, навіть на телефоні, чай, сон, книжка.
Як бабця, я просто змушена буду прияняти міри, бо ж як на мене це не нормально, дитина має самовиражатися, бути пристосованою до всього.
Ми колись і сніг їли, і бурульки облизували, і такими щасливими були, не передати. На доньку не впливають ні розмови, нічого.
Зять руками розводить, мовляв, моя хата скраю я на роботі, самі і розбирайтеся, мене не рухайте. А мені здається, що вже скоро навіть допомога спеціаліста знадобиться.
