Родинні історії

Ми були згодні на все, аби не займ і не іпотека, але тут бабуся повелася неадекватно

З чоловіком дуже важко розпочинали спільне життя. Погашали кредит, потім довелося позичати через тяжку хворобу, потім втрату роботи.

Ледве вилізли з боргів через два роки важкої роботи та підробітків. Нам ніхто не допомагав, ми й не просили про допомогу, хоча всі бачили, як нам тяжко.

Моя бабуся і мама іноді підкидали зайву копійку, за що я їм дуже вдячна, а батьки чоловіка просто співчували, паралельно купуючи машини і ні в чому не відмовляючи. Але це їхня справа, я розумію, хоч і прикро.

За законом, 1/2 квартири було записано на мене. У ній мешкали батьки, але батько попросив мене через нотаріуса переписати свою частину на нього. А він натомість написав заповіт (квартира, в якій живе бабуся, буде моя після її відходу власник батько).

Я не могла не погодитись. Мене буквально змусили, але пообіцяли, що у будь-якому разі на вулиці не залишать. Самі вони поїхали до іншого міста, де купили будинок.

Нам із чоловіком дозволили тимчасово пожити у їхній квартирі. До цього ми знімали, а так хоч десь змогли тепер заощадити.

Якийсь час все йшло своєю чергою. Але через кілька років у батьків щось не склалося, і вони вирішили повернутися. Вирішили жити тут хоча б узимку.

На той час ми з чоловіком знову просіли у доходах. Через пандемію він втратив роботу і старанно її шукав. Грошей на зйом не було, і я сказала, що ми не зможемо з’їхати якийсь час.

Благо, квартира велика, місця вистачає. Батьки розуміли, що нам потрібне своє житло. Моїй сестрі свого часу дісталася двокімнатна квартира, мені теж обіцяли квартиру, тому батько запропонував бабусі переїхати до них, а нам віддати її стареньку однокімнатну.

Ми були згодні на все, аби не займ і не іпотека, але тут бабуся повелася неадекватно. Стала телефонувати всім своїм родичам і скаржитися на те, що її виганяють.

Живе вона на околиці міста і сама часто скаржилася, що через це не бачить дітей та онуків, правнуків (дітей сестри), а як їй запропонували переїхати ближче, то відразу відмовилася.

Ще дуже прикро і те, що вона весь час скаржилася на брак грошей, що їй буквально нема на що жити, а сама купила собі нову техніку та меблі.

І старанно приховувала це спочатку. На мої запитання, навіщо обманювала, адже пенсія в неї куди більша за мою зарплату, вона виставила мене за двері. Я вирішила більше не спілкуватися із нею. Видно, не дуже їй і потрібна була сім’я.

Я не хочу з’їжджати і не стану. Народжуватиму дитину, і автоматично її пропишуть зі мною, в цій квартирі. Житиму навіть із батьками, але не з’їду. Сестра здобула житло, оплачену освіту, і все найкраще, а я?

Якщо вона отримала, то і я повинна. Знала б, що так буде, подала на розмін квартири і вже купила б давно свою.

Вам також має сподобатись...