– Привіт, Ірин, слухай, яке щастя, ми таки встигли відхопити останні квитки на потяг, тому 3 числа ми у вас. Уяви, ми так давно хотіли цього і нарешті у нас буде можливість зустріти Новий рік разом.
Я вже собі бачу, як ми щасливі, за одним столом, дітки сплять, в очікуванні подаруночків. Ти пам’ятаєш, як ми мріяли в дитинстві про це, що ми дорослі будемо сидіти за столом і пити ігристе без батьків. Діти були.
-Так, діти, – сказала я, – А тепер ми дорослі, дорослі проблеми, у кожного своє життя. Ми наприкалад планували провести новорічну ніч інакше, не думали, що до нас хтось приїде, не готувались…
Оля, моя троюрідна сестра навіть не збиралася відступати. Адже квитки вона вже купила. А спитати, невже так важко спитати в мене, чи готова я їх приймати в себе і будинку?
Ми, взагалі-то збиралися в гості, і першого в тому числі. Але, судячи з усього, Олю це не цікавило абсолютно. Родичка заявила, що нічого страшного тут немає, і я вже була видихнула з полегшенням, але вона не те мала на увазі.
Адже відразу після цього вона сказала, що нічого страшного, якщо вони підуть з нами, не на вулиці ж їх лишати в свято. Я ще намагалася сказати, що ми ідемо в ресторан, звісно місця заброньовані, і від своїх планів я не готова відмовлятися.
Оля образилася, сказала, що для мене друзі важливіші, аніж рідня. Насправді ми з чоловіком і дітьми лишилися вдома, просто знаючи Олю, єдина її ціль – зіпсувати іншим свято.
Чому? Та тому що вони нахлібники. Я запропонувала їм готель недорогий неподалік, але Оля з роздратуванням сказала, що їм і на квитки ледь вистачило. А що я, я хіба їй щось винна?
