Вже другий рік як ми з дочкою не спілкуємося. У соцмережах вона публікує фотографії, спілкується з друзями. А мені не дзвонить і не пише.
Оля вже доросла, у неї дворічна дочка і чоловік, вони живуть у своїй квартирі. Я завжди була вимогливою, і Оля була не виключенням. Строгість йде на користь дітям, тому я вимагала, щоб Оля добре вчилася, допомагала вдома, доглядала за собою.
Дитина без уваги, посуд не помитий, а чоловік взагалі у Олі недолугий. Хто ж, як не мама, скаже Олі правду?
Рік тому Оля перестала відповідати на дзвінки, на рівному місці. Ще вчора я їй розповідала, як дочка моєї сестри вже читати навчилася. А Оля, звичайно, надулася, мовляв, чому я порівнюю дітей. А як тут не порівнювати, якщо різниця величезна? Це була остання наша телефонна розмова.
Пізніше з’ясувалося, що вона змінила замки в квартирі і більше не хоче мене бачити в гостях. Я не надала цьому значення, подумала, що вона ще прибіжить вибачатися.
Минуло кілька місяців, в кінці серпня у мене день народження. Оля навіть не подзвонила, щоб привітати рідну матір!
На наступний день я зателефонувала їй з іншого номера і сказала, що раз вона не хоче зі мною спілкуватися, нехай виселяється з моєї квартири. Квартиру я на неї оформила перед весіллям, 6 років тому. Чоловік Олі нікчемний, мало заробляє, тоді я вирішила допомогти молодій сім’ї, тим більше що кошти дозволяли.
Але зараз, раз вона не хоче зі мною спілкуватися, тоді нехай шукає нове житло. Оля навідріз відмовляється виїжджати, так як всі документи оформлені на неї. Хіба я не права? Раз вона така самостійна, нехай і житло нове знайде.
