Щороку ми святкуємо день народження чоловіка вдома з ріднею. Всілякі родичі з’їжджаються до нас. Деякі навіть без запрошення.
І я змушена їх усіх нагодувати, а комусь навіть і постелити (деякі приїжджають з іншого міста) на ночівлю. По правді кажучи, нам з чоловіком це вже набридло, тому в цьому році ми вирішили змінити плани.
Ми вже настільки звикли до настирливості родичів чоловіка, що, навіть нікого не запрошуючи заздалегідь, я проводжу на кухні не менше двох днів. Щоб прогодувати до десятку голодних нежданих гостей.
На подарунки гості, як правило, не розщедрюються. Саме їх поява у нас і увага до іменинника для них вже пристойний подарунок.
Залишаються гості на всі вихідні, тож моя підготовка до їх приїзду заздалегідь не особливо допомагає. Весь час, поки вони у нас, мені доводиться далі господарювати на кухні і з натягнутою посмішкою вислуховувати їх історії.
З кожною появою цих гостей я все більше переконуюся, що для родичів іменини чоловіка просто привід зібратися. Тому що крім звичного привітання і побажань здоров’я мій чоловік більше не отримує ніяких знаків уваги.
В цьому році я вирішила змінити тактику. За тиждень до дня народження я подзвонила всім родичам і як би ненароком сказала, що в цьому році ми хочемо відзначити свято вдвох.
Тож я готувати нічого не буду. Ще я натякнула, що якщо хтось все-таки вирішить заглянути, то нехай приходить зі своєю їжею.
Першою пішла назад свекруха. У неї не було часу на підготовку, та й до того ж їх уже запросили друзі на наступні вихідні. А слідом за нею зникли з горизонту і інші родичі. Тільки двоюрідний брат чоловіка з дружиною і дітьми заїхали до нас з тортом.
Як я і казала, я нічого не готувала. З їжі у нас була тільки піца і суші. Дружина брата дуже здивувалася і запитала, що їсти її дітям. Я відповіла, що нікого не запрошувала. Відповідно, я нічого не готувала. А що їсти її дітям, вже її турбота.
Тоді родичі встали і пішли. Торт забрали з собою. А ми з чоловіком тільки зітхнули від полегшення. Нам вже давно не було так добре в цей день.
Звичайно, після всього, що сталося вся рідня чоловіка на мене в образі. Та й на нього теж. А я скажу, нам так ще і краще. Менше гостей, спокійніше життя!
Чи варто було так довго терпіти наплив родичів? Чи правильний спосіб позбавлення від гостей вибрала героїня? І чому деякі родичі не чекають запрошень?
