Тетяна Андріївна завжди боялася втратити роботу.
Здоров’я у неї було не дуже хорошим. Ввечері ноги завжди набрякали від сидячої роботи. Залишалося тільки дотягтися додому і лягти на диван — ноги вгору.
А вранці їй завжди було важко рано вставати. Але вона змушувала себе, адже сама виховувала доньку.
На роботі її не особливо поважали, вона завжди виглядала якоюсь змученою. Завжди намагалася догодити й не підвести, хворіла, але працювала — адже вона самотня, навіщо їй лікарняний? А на що жити?
Усе життя Тетяна Андріївна пропрацювала в бухгалтерії одного підприємства на одній і тій самій посаді. Про підвищення вона навіть і не мріяла, ну куди їй? Нема за що, вона ж повільна, багато разів перевіряє свої звіти.
Тетяна Андріївна навіть волосся стригла коротко, щоб не витрачати час на зачіску.
А то ще й на роботу запізниться.
Три роки тому вона видала заміж свою доньку Світланку і дуже за неї хвилювалася. Їй здавалося, що Світлана така сама невдаха, як і вона.
А тепер Света з Вітею чекають на дитину, і як вони збираються жити?
— Мамо, ну не ускладнюй, ми з Вітею кохаємо одне одного, і все буде добре! Ми ще тебе жити навчимо, — сміялася Светка, і це дуже дратувало Тетяну Андріївну.
З власного досвіду вона знала, як важко все дається, а тут ще ці «яйця» хочуть курку вчити!
Але, як не дивно, у Свети з Вітею все виходило легко. Вони, тільки й роблять, що регочуть, дурники, та ще й батьками збираються стати!
Але як би Тетяна Андріївна не намагалася бути непомітною й послужливою, час настав, і її попросили піти на пенсію.
Для неї це було немов кінець життя.
Тепер вона навіть своїй Светці з її Вітею допомагати не зможе!
— Ми якось дамо собі раду, мамочко, — Света регоче, а в неї животик колишеться, адже скоро на світ з’явиться дитина!
— Мамо, Вітька вдень на своїй «Газелі» возить продукти, а ввечері ще й почав працювати в службі доставки меблів. Ми даємо собі раду, мамо, на візочок, ліжечко та придане для малюка ми вже відклали. Ти не хвилюйся, краще відпочивай, ти ж на пенсії.
Тетяна Андріївна здивувалася, хоча їй було приємно, що її заспокоюють, мовляв, вона даремно хвилювалася.
Та й взагалі, вона лише місяць як на пенсії, а виявилося, що жити можна. А те, що вранці не треба рано вставати, — це для неї взагалі щастя. У неї навіть мішки під очима зникли.
— Мамо, до речі, не стрижися так коротко, як раніше, добре? Так стрижуться тільки тітки, а ти у нас ще зовсім не стара жінка, — попросила Света.
Тетяна Андріївна погодилася, хоча сама подумала, що це у доньки перед появою дитини дурні думки в голові.
Але волосся вона просто підфарбувала, розчесала перед дзеркалом — о диво, і справді краще виглядає.
Коли з’явилася на світ онучка, Тетяна Андріївна думала, що Светка не впорається. Але дочка з зятем попросили її лише прогулятися з візочком в парку.
А з усіма справами, мовляв, вони й самі впораються.
І що дивно, вони й справді справлялися. Коли б Тетяна Андріївна до них не завітала, у них завжди порядок. Їжа в холодильнику є, їхня маленька Софія весела.
— Мамо, ти ж мене сама виховувала, і часи були інші. А зараз усе простіше, я, до речі, скоро повернуся на роботу, — весело заявила Світлана.
Тетяна Андріївна просто ошелешилася. Вона збиралася вчити їх життю, а вони самі її вчать!
— Яка робота, Света? У вас же маленька дитина.
— Мамо, ти що, вирішила, що ми Софію на тебе повісимо? Та ні, звичайно, мені фірма Віті з онлайн-перевезень запропонувала вести бухгалтерію. Там є перевезення продуктів і меблів, допоможеш мені з цим? І сама заробиш!
Спочатку Тетяна Андріївна відмовилася. Молодь, у них усе просто. А потім подумала — все життя вона була тихонею, жила стримано. А чого, кого боялася? Адже до неї нікому й діла не було!
І так добре й легко їй стало від цих думок.
У чудовому настрої Тетяна Андріївна наступного дня гуляла в парку з Софією, посміхаючись своїм думкам. Софія вже сиділа в візочку й теж посміхалася.
Навіть літня пара, що йшла їй назустріч, зупинилася. Вони з розчуленням подивилися на Сонечку:
— Ой, як донечка схожа на матусю!
Ці слова ще більше підняли настрій Тетяні Андріївні. Хоча, звичайно, зрозуміло, що старенькі просто вже погано бачать, але ж приємно, що її прийняли за молоду маму.
І справді, на все треба дивитися простіше й легше.
І Тетяна Андріївна зважилася разом із донькою вести бухгалтерію для двох фірм. Для цього Вітя купив їм два комп’ютери. А програми та деякі документи вона попросила на колишній роботі.
Тетяні Андріївні навіть було дивно їхати тепер до свого колишнього колективу.
За цей рік вона відпочила, звикла до вільного життя, та й сама якось змінилася — і зовні, і внутрішньо.
Та ще й Светка її причепурила: «Нехай, — каже, — твої нудні тітки подивляться, як ти, мамо, на пенсії розквітаєш!» .Одяг їй модний дала.
Ну а волосся Тетяна Андріївна тепер сама навчилася укладати в спокійній обстановці.
На прохідній підприємства Тетяна Андріївна подивилася на себе в дзеркало — невже це вона, така шикарна?
Колеги її теж спочатку не впізнали. Вирішили, що прийшов хтось із керівництва, насторожилися, дивляться!
А потім хтось здогадався й здивовано запитав:
— Тетяно Андріївно, це ж ти, чи не так?
І стало зовсім тихо.
Добре, що в тиші, яка запала, шепіт Каті, такої ж тихоні, як і вона, почула лише одна Тетяна Андріївна.
— Оце так! Я теж на пенсію хочу!
Але навколо вже всі зашуміли, почали переглядатися й здивовано дивилися на Тетяну Андріївну:
— А ми й не зрозуміли відразу, хто це до нас зайшов! Якою ви стали, ого, Тетяно Андріївно?
Погляд Лілії Вікторівни, її колишньої начальниці, раптом змінився й застиг на її руці.
Начальниця побачила обручку на безіменному пальці Тетяни Андріївни!
Це ж Светка наділа їй каблучку на цей палець, а вона й не подумала, що так носять обручку, адже заміж не виходила.
Але Тетяна Андріївна лише мило й загадково посміхнулася.
І, проходячи повз Катю, прошепотіла їй:
— На пенсію тобі ще рано, просто тікай звідси. Ти обов’язково зустрінеш тих, хто тебе поважатиме й цінуватиме. А тоді й кохання зустрінеш…
Тож тепер у Тетяни Андріївни друга молодість. А точніше, навіть не друга, а перша. Вона ніколи так чудово не жила.
Вранці встає близько дев’ятої, п’є каву. Потім пару годин працює на свіжу голову, а решту дня вільна. Встигає і з онукою прогулятися, і всі справи переробити, і з молодшою сусідкою поговорити.
Нещодавно зять Віктор відвіз її з звітом до свого керівництва на автобазу. Так там заступник з господарських питань точно поклав око на тещу. А адже Микола Юрійович у них класний чоловік, та до того ж ще й розлучений!
— Ми тебе ще й заміж видамо! — сміється Света.
Тетяна Андріївна крутить на пальці обручку, яку подарувала дочка.
— Та годі, куди мені вже заміж, донечко!
А сама думає — з цими дітьми й до заміжжя доживеш, у них усе так легко!
І ці думки Тетяні Андріївні тепер дуже навіть подобаються.
