Я знову прокинулася в поганому настрої. Попереду чекав довгий день, виснажлива робота та сварки з чоловіком, який останнім часом все частіше мене дратував.
— Інно, а ти бачила рахунки за квартиру? — запитав Олег за сніданком. — Треба б їх оплатити. Лежать ще з минулого тижня.
Чоловік із апетитом наминав омлет із шинкою та бутерброди з хрустких тостів, щедро змащених вершковим маслом. Відсутністю апетиту Олег ніколи не страждав, і жодні життєві негаразди не могли його зіпсувати.
Як на мене, то чоловікові зараз було з чого засмучуватися. Ось уже пів року він сидів без роботи. І всі фінансові проблеми в родині тепер вирішувала я.
— Звісно, я їх бачила. І вже оплатила. Тільки ось незрозуміло, чому вже кілька місяців цим займаюся я одна?
— Ой, ну годі вже, га? Щоранку одне й те саме! Ти знаєш, я шукаю роботу, але поки що нічого. У мене рідкісна спеціальність, а в нашому місті нічого гідного немає.
— Іди працювати не за фахом. Зараз так багато хто робить. Люди шукають вигіднішу роботу і не зважають на спеціальність. Усіх цікавить лише розмір зарплати. Взагалі не бачу проблеми!
— Та що ти! Як я можу? Батьки мене не зрозуміють. Мама так раділа, коли я закінчив університет і став інженером-робототехніком, — з гордістю вигукнув Олег.
— Краще б твоя мама порадила тобі здобути більш практичну й затребувану в нашому місті спеціальність! Скільки ти тут бачив роботів, крім іграшкових?
— Ну, не сердься, Інно, благаю тебе! Я вже залишив резюме в одному науково-дослідному інституті, вони обіцяли незабаром дати відповідь. І в приватну компанію теж.
Сплатила, кажеш, за квартиру? Ось і добре. Тоді, будь ласка, дай мені ще пару тисяч на проїзд і на обід. Доведеться десь у місті поїсти. Швидше за все, саме сьогодні мене й викличуть щодо роботи, — як завжди попросив у мене грошей чоловік.
Олег так робив майже щодня останні пів року, чим мене страшенно дратував.
— Як же мені все це набридло! Я заміжня, але чомусь усі проблеми в нашій родині вирішую сама. Втомилася!
— Ти що, не можеш почекати? Тимчасові труднощі бувають у будь-якій родині. І навіщо нагнітати обстановку та злитися? — Олегу явно не хотілося слухати неприємні розмови, які я вела тепер щодня.
— Тимчасові труднощі у нього! Та я через ці твої тимчасові труднощі цілий рік працюю без відпустки! Ось і в останній раз взяла грошову компенсацію, щоб прогодувати нашу сім’ю. Тобі не здається, що це занадто?
– Нічого страшного. Керівництво краще цінуватиме тебе за твою старанність. Бачиш, навіть підвищення дали за старанну працю. Хіба це погано? — цинічно запитав Олег.
– Непогано. Але в ситуації, що склалася, мене це зовсім не надихає. Мені немає часу радіти своїм успіхам — кручуся, як білка в колесі. Та й скільки б я зараз не заробляла, все йде на ті борги, які у нас накопичилися. Через тебе, до речі! А… — я зреченим жестом махнула рукою, розуміючи всю марність цих розмов.
Треба було щось вирішувати. І думки про розлучення вже не вперше спадали мені на думку.
— То ти даси мені грошей? — знову запитав Олег.
— Зараз перекажу, ти ж все одно не відстанеш. Сподіваюся, що хоч сьогодні щось вирішиться з роботою.
Ми були одружені вже другий рік. Коли я виходила заміж за молодого перспективного чоловіка, до того ж із власною квартирою, я була щаслива й вважала, що мені дуже пощастило.
Квартира, в якій ми оселилися одразу після весілля, за документами належала батькам чоловіка. Тому я відразу заявила: «Будемо збирати гроші на власне житло».
Олегу моя ідея здалася абсурдною. Навіщо такі труднощі, коли дах над головою вже є? Але я не стала слухати чоловіка, вирішивши, що рано чи пізно настане момент, коли власна квартира стане дуже доречною. Поки чоловік кілька місяців працював і приносив додому зарплату, мені навіть вдалося відкласти невелику суму на перший внесок за іпотеку.
Але потім сталося звільнення, і чоловік якось відразу розслабився й не особливо шукав нову роботу. Причина була проста — він усе списував на свою рідкісну спеціальність.
Я з жалем для себе зробила висновок, що чоловік просто лінується. Навіщо напружуватися, коли дружина приносить додому непогані гроші? Є де жити, продукти теж є. А свій дорогоцінний час краще витратити на приємніші моменти, а дружині та батькам із стурбованим виглядом говорити, що роботу шукає.
Гроші, які я відклала на купівлю житла, тепер стали для Олега ласим шматочком. Своїх звичок навіть після втрати роботи чоловік змінювати не збирався. Продовжував ходити в спортклуб на тренування, зустрічався з друзями з інституту десь на нейтральній території, де за все потрібно було платити. На все потрібні були гроші, які він знімав з рахунку.
– Олег, ти знову взяв гроші! Навіщо цього разу? Там і так уже майже нічого не залишилося! — обурилася я днями.
– Я віддав їх мамі. Вона попросила у нас позичити на нову пральну машину. Стара у неї зламалася, а в кредит мама ніколи нічого не купує. Частина суми у неї була, а частину додав я, — розповів мені Олег про свою щедрість.
— Просто супер! Сам не працює, а гроші роздає направо й наліво, молодець, що тут скажеш! — не втрималася я.
— Подумай, що говориш. Що значить — направо й наліво? Я дав їх рідній матері. І хочу нагадати тобі, що ми живемо в батьківській квартирі. А якби ми орендували житло, то щомісяця таку саму суму віддавали б чужому дядькові.
— Ну спасибі твоїм батькам, що не беруть з нас за свою квартиру щомісяця. А тільки іноді, прикриваючись якоюсь необхідною покупкою! Браво, добре придумали!
І ти, і твої батьки! Аплодую вам стоячи! А ти працюй, Інно, ґаруй як раб без відпочинку, ти ж усе можеш! А ми будемо купувати пральні машини за твій рахунок і веселитися з друзями в ресторанах.
– Припини! Я ж казав, мама позичила ці гроші. Віддасть, як буде можливість, — сперечався зі мною Олег.
– Віддасть? Ой, не сміши мене! Так само, як за їхню поїздку зі свекром у санаторій три місяці тому? Щось я цих грошей так і не побачила. Або за ремонт даху на дачі? І цих грошей мені тепер не побачити, як своїх вух!
— Ми — сім’я. І мені сумно усвідомлювати, що ти рахуєш кожну копійку, яку ми даємо моїм батькам. Вони ж нам не чужі, як ти не розумієш! Ми зобов’язані їм допомагати.
— Кожну копійку? А ти не подумав, що ці, як ти висловлюєшся, копійки заробляю тільки я! А своїм батькам навіть нормальні подарунки на день народження купити не можу. Ти ж постійно своїм роздаєш усе, що я отримую!
Того ранку я поїхала на роботу засмучена, а потім кілька днів не розмовляла з чоловіком.
У голові дедалі частіше з’являлися думки про те, що я помилилася. Поспішила з одруженням. Олег виявився звичайним ледарем і пристосуванцем. І авторитет матері для нього був набагато вищим, ніж мої переживання та проблеми.
Сьогодні ввечері я повернулася додому втомленою. Директор змусив об’їхати з перевіркою кілька філій, розташованих у місті. А на завтра було заплановано відрядження до віддалених філій, за межі області, і це мене мало радувало.
— Ну, знайшов роботу? — запитала я, намагаючись не дивитися на чоловіка, що розвалився на дивані зі смартфоном.
Мені теж хотілося так полежати в спеку, а не бігати по місту, намагаючись охопити неосяжне.
— Ні. Ти знаєш, знову не вийшло… Та я сам відмовився. Там зарплата зовсім низька.
— Ну, звичайно, тобі ж одразу мільйон потрібен. А в приватній компанії теж відмовили? — з неприємним здивуванням запитала я.
— Ні, і зарплата непогана, цілком собі нічого. Але там ненормований робочий день. І що найнеприємніше — ще й у вихідні іноді доведеться працювати. Мене це не влаштовує. Коли я відпочиватиму?
— Справді! Ти ж так втомився сидіти вдома, мій коханий, що відпочинок від роботи тобі просто необхідний, — я навіть зморщилася від неприємних почуттів, що переповнювали душу в той момент.
Того вечора з чоловіком я більше не розмовляла. Не хотіла сваритися — сил не було. Прийнявши душ, лягла спати. А наступного дня вирушила до сусіднього містечка.
Всю дорогу туди й назад я думала про свою проблему. І висновки, до яких я дійшла, були невтішними.
Довелося визнати, що мене нахабно використовують і чоловік, який твердив про свою любов, і його батьки.
А остаточно мене доконало повідомлення від Олега. Воно вкотре показало, що з себе представляє мій чоловік.
«Ти що, не оплатила мій телефон? Швидко кинь гроші!» — написав Олег у наказовому тоні.
Так, з чоловіком доведеться розлучитися. Так далі жити не можна. Я вже другий рік у шлюбі, але жити так більше не хочу. Я навіть не можу дозволити собі дитину. Бо розумію — якщо піду в декрет, ми зовсім залишимося без грошей.
Повернувшись увечері з відрядження, я зайшла до начальника.
— Що сталося, Сімоненко? Ти якось погано виглядаєш, захворіла? — поцікавився начальник. — Як пройшло відрядження?
— Все пройшло добре, все гаразд. Руслане Антоновичу, я хотіла поговорити не про це. Дайте мені відпустку на кілька днів. Я більше не можу, втомилася, другий рік без відпочинку, — чесно кажучи, я в той момент ледь не розплакалася, так мені стало шкода себе.
— Ну йди, йди, звичайно. Не вчасно це все зараз… Але раз треба, відпущу. Тільки ненадовго, добре?
Наступного дня я не прокинулася о шостій ранку, як завжди. Я спала міцним сном, але недовго. О восьмій мене розбудив здивований чоловік.
— Інно, ти проспала! Швидше вставай! Ти що, з глузду з’їхала, ще догани за запізнення не вистачало, — метушився біля мене Олег.
— Відчепися, — відмахнулася я, накриваючись ковдрою від чоловіка.
— Вставай, кажу тобі! Вже восьма ранку. Тобі ще годину добиратися.
— Мені нікуди добиратися. Все, я звільнилася, — із задоволенням промовила я, солодко позіхнувши, і відвернулася до стіни.
— Що? Як це звільнилася? Ти з глузду з’їхала! А на що ми будемо жити? Збирайся й їдь на роботу, швидко забери свою заяву назад! Негайно, поки шеф не вніс її до обліку. Подзвони секретарю, скажи, що ти погарячкувала.
— Не метушися. Нікуди я не поїду, — спокійно відповіла я. — Як житимемо, питаєш? Гарне запитання. Тепер забезпечувати нас будеш ти. Все, твоя черга.
— Та ти що! Як? Я ж не працюю. Так, я шукаю роботу. І невідомо, скільки триватиме цей пошук!
– Не треба більше нічого шукати. Підеш туди, де потрібні робочі руки, і будеш працювати. Переглянь оголошення — і вперед.
Я ще сподівалася на щось, тому вирішила дати чоловікові останній шанс. Вчора, у дорозі, коли довго розмірковувала, як же мені вчинити.
Поспати більше не вийшло, тому я неохоче підвелася. А потім вирішила з’їздити до своїх батьків. Навідати рідних, яких давно не бачила, і зробити їм гарний подарунок.
Купити холодильник, наприклад. Адже старий уже давно барахлить. Все одно всі наші гроші будуть витрачені на ледаря-чоловіка або його жадібну рідню.
Весь день я провела з батьками, а ввечері на мене чекала неприємна розмова зі свекрухою.
Ніна Борисівна не побоялася заради цього приїхати до нас у квартиру. Сиділа й наполегливо чекала, коли я повернуся додому.
— Інно, ти з глузду з’їхала? — закричала вона, побачивши мене у дверях. — Як ти до такого додумалася? Твій вчинок не має назви. Звільнитися з такої добре оплачуваної роботи — це треба бути зовсім без розуму! На що ви тепер житимете? Та й ми теж! Ви так допомагали нам останнім часом! І ми багато чого змогли купити та відремонтувати.
– І вам привіт, Ніно Борисівно, — спокійно відреагувала я.
– Що на тебе найшло, скажи? Як можна було прийняти таке дивне рішення, не порадившись ні з чоловіком, ні з батьками? Ти збожеволіла? Чи свій характер нам показуєш? — кричала свекруха. — Чого ти мовчиш і дивишся? Відповідай!
— У мене немає ніякого божевілля. Саме зараз я міркую тверезо. Я нарешті повернула собі здатність тверезо мислити й аналізувати. Наче пелена з очей спала. А з батьками я порадилася, тут ви помиляєтеся. Але тільки зі своїми. З людьми, які мені бажають добра, — з посмішкою відповіла я.
— І що тепер? На паперть підете з Олегом? — не вгамовувалася Ніна Борисівна.
— Ваш син, можливо, й піде. Адже він уже давно звик жити за чужий рахунок. А зі мною все буде добре, повірте мені на слово.
— Яка ти невдячна! Скільки ми для тебе зробили — і в своїй квартирі поселили, і всі умови для життя створили — живи й радій. Подумаєш, чоловік не працює, так це ж тимчасово! Вам вистачало на життя, то чого ж ти розлютилася? Влаштовуєш концерти. Для чого?
– Вам цього не зрозуміти. Тому навіть не буду намагатися вам щось пояснювати, — впевнено відповіла я.
Потім поглянула на чоловіка, який мовчки слухав нашу суперечку зі свекрухою.
– Ну, а ти чого мовчиш? Додаси щось? — запитала я Олега.
— Мама має рацію, ти вчинила підло. У такий непростий час залишила нас без засобів до існування. А інтернет на моєму телефоні ти досі так і не оплатила! Що це за витівки?
— Ось і все, що я хотіла почути. Я сама подам на розлучення найближчим часом. Не хочу більше бути грошовим мішком для людей, яким абсолютно байдуже до мене та моїх інтересів.
– Інно, одумайся. Потім будеш шкодувати про свої слова. Сьогодні ви посварилися, завтра помиритеся, а осад залишиться, — свекруха чомусь вирішила, що я жартую.
– Ні. Все вирішено, і це рішення не підлягає оскарженню. У нас з Олегом більше немає сім’ї. І, до речі, я не звільнилася, а перебуваю у відпустці. І з урахуванням мого останнього підвищення у мене все буде чудово. А вам — щасливого життя! — гордо заявила я й пішла збирати речі.
Як добре, що цей невдалий шлюб тривав так недовго. Зате який урок дало мені життя! І висновки я зробила, тепер не помилюся.
