Мій літній батько з’явився нещодавно. Колись він розлучився з моєю мамою і одружився з жінкою молодшою за себе вдвічі. Ми давно не спілкувалися, а зараз тато хоче, щоб ми знову були сім’єю.
Мені не так давно виповнилося 35 років. Я одружена і виховую двох чудових дочок. Вже давно звикла, що в моєму житті немає батька, і доводилося пройти через багато чого, щоб побудувати своє щасливе життя.
І ось, коли в мене все добре і без тата, він хоче уваги та розуміння. Він днями до нас приходив, казав, що хоче подарувати мені машину та допомогти фінансово. Так, тато мій — не бідна людина.
А ми, хоч і живемо скромно, подачок не потребуємо. Він намагається загладити провину переді мною за те, що колись кинув мене з мамою напризволяще.
Так сталося, що з тією жінкою стосунки у батька не склалися. На старості батько залишився зовсім один. Раніше він не цінував близьких, легко проміняв вірну гарну дружину з маленькою дочкою на молоденьку.
А зараз ця людина приходить до мене додому за стільки років і хоче стати моєю родиною. Тато розпинався як міг. Сказав, що більше ніколи мені не зрадить і що він хоче няньчити онучок, але він став зовсім чужим для мене.
Я не знаю цієї людини і не хочу впізнавати. Тато завжди мав багато грошей. Він думав, що будь-якої миті зможе знайти собі коханку і буде щасливий. Коли в нього не склалося з тією жінкою, він знайомився з новими.
Запросто міг виїхати в інше місто на невизначений термін. Тато не бачив свого майбутнього у ролі сім’янина. Сімейне життя йому швидко набридло. Він хотів подорожувати, веселитися і не обтяжувати себе побутом.
Потім батько подав на розлучення. Він поїхав кудись з іншою жінкою, зобов’язався платити аліменти. І на тому дякую. А через стільки років з’явився самотній, нещасний з проханням пробачити йому.
Ми живемо у невеликій двокімнатній квартирі вчотирьох. Коштів нам вистачає на все необхідне, ми намагаємось заощаджувати. Зараз мама погано почувається, тож їй треба допомагати. Я дуже хвилююся за неї.
Поки що я їй не казала, що тато з’явився. Зараз час важкий для нас, і татові гроші нам були б у нагоді й суттєво змінили б ситуацію. Батько згоден допомогти і мені, і мамі, але вона ніколи не пробачить, якщо я візьму гроші.
Вона ніколи не забуде його зраду. Але багато наших проблем зникло б, якби я прийняла допомогу батька. Чи маю право я вирішувати за маму? Чи можна знову довіритися людині, яка колись нас покинула?
