– Митю, я так більше не можу! Я буду шукати няню. Уже зв’язалася з агентством, і вони пообіцяли надіслати анкети, щоб ми могли вибрати.
– Ти впевнена? Твоя мама так ревно ставиться до онучки, чи не влаштує вона скандал? Та й Яні з бабусею, можливо, комфортніше, ніж із незнайомою людиною.
– Мама і без няні часто скандалить – моє терпіння закінчується. Я не збираюся кидати роботу, інакше ти один будеш виплачувати весь кредит.
Ларисі Віталіївні, мамі Кіри, вже 66 років, і вона весь свій вільний час присвячує турботі про сім’ю своєї єдиної доньки і вихованню улюбленої онуки. У неї немає інших захоплень чи інтересів.
Коли з’явилася Яна, бабуся прийшла в перший же день після виписки Кіри з лікарні, щоб допомогти з доглядом за дитиною і навчити молодих батьків основних навичок.
Кіра намагалася мінімізувати втручання матері, але Лариса Віталіївна, колишній завгосп, яка виховала Кіру одна, не звикла приймати відмови.
– Не думайте поки про дітей. Я купила вам квартиру, але її потрібно ремонтувати. Спершу на ноги встаньте, а потім уже й про дітей можна задуматися, – сказала мати Кіри, даруючи ключі від нової квартири на перший спільний Новий рік пари.
– Мамо, ми планували взяти іпотеку через кілька років, чому ти не обговорила це зі мною?
– Хіба мати повинна питати дозволу в дитини? Ви б виплачували іпотеку 15 років, а я даю вам житло зараз. Зробите ремонт своїми силами – за рік точно впораєтеся, якщо лінуватися не будете.
Однак Лариса Віталіївна оформила квартиру на себе, щоб контролювати життя доньки і мати гарантію на випадок, якщо Митя її кине.
– Чи жарт – віддати половину квартири ошуканцю і зраднику при розлученні? А так нерухомості твоїй нічого не загрожує, – сказала вона Кірі, щоб зять не чув.
Пара довго обмірковувала її пропозицію, але зрештою теща переконала Митю взяти на себе турботи про ремонт.
– Зятю, ти що ламаєшся? З мого боку вам житло, а з твого – ремонт. Вам і на ремонт, мабуть, доведеться кредит брати, а ти хочеш за цілу квартиру в боргове ярмо впрягтися?
Резон у словах тещі безсумнівно був, і Митя погодився. А коли Кіра дізналася,що чекає на дитину, вони вирішили взяти кредит, як і передбачала Лариса Віталіївна, щоб встигнути облаштувати квартиру до появи дитини, – адже робити ремонт із малюком, те ще задоволення.
– Твоя мама мала рацію, – з досадою сказав Митя.
– Знаю, це сильно дратує, але вона часто виявляється права, – погодилася дружина. – Звикай.
Ремонт завершили за місяць до появи доньки, і переїхали в нове житло.
Мати Кіри приходила щодня, щоб допомогти по дому і з малечею, поки Митя був на роботі.
– Навіщо і сваха постійно навідується? Я ж і так щодня приходжу, – запитала Лариса Віталіївна доньку. – Влаштувала тут прохідний двір! Вона може принести інфекцію, у нас же малюк.
– Це і її онучка, мама. Наталя Аркадіївна теж хоче допомагати, як і ти.
– Ми впораємося і без неї. Вона в цю квартиру не вкладалася, тож прав у неї ніяких немає. Нехай приходить, коли Яна підросте.
Свекруха жила поблизу і регулярно заходила. Кіра була проти всієї цієї опіки з двох боків і постійного контролю від матері. Особливо коли мова зайшла про те, використовувати підгузки чи ні і скільки разів на день їй варто годувати дитину.
Молода мати пручалася надмірній допомозі, але Лариса Віталіївна не збиралася відступати.
Одного разу, коли Кіра гуляла з донькою на вулиці, її мама вирішила змінити обстановку у квартирі: перемістила дитяче ліжечко до вікна. Повернувшись, Кіра намагалася все повернути на місце, але Лариса Віталіївна вчепилася в ліжечко.
– Нехай тут стоїть, а на старе місце я крісло-ліжко куплю – воно якраз поміститься між вашим ліжком і дитячим ліжечком.
– Навіщо нам крісло-ліжко, мамо?
– Щоб уночі я могла вставати до Яни, коли залишатимуся у вас, – пояснила жінка свій задум.
– А навіщо тобі у нас залишатися? Ти ж поруч живеш і кожен день у нас проводиш.
– Я так багато для вас роблю, а ти не хочеш навіть переночувати пустити?
– Мамо, я сама впораюся. Не треба до нас переїжджати. Ти спочатку нав’язуєш допомогу, а потім дорікаєш – я так втомилася від усього цього!
У підсумку, Лариса Віталіївна страшенно образилася. Митя намагався налагодити діалог із тещею, але вона його абсолютно ігнорувала і на контакт із зятем не йшла.
Коли Яні виповнилося півроку, Митя взяв відпустку, щоб допомогти дружині і дати їй можливість відпочити. У цей час візити тещі практично припинилися – вона уникала приходити, коли зять був удома.
У 3 роки Яну відправили до дитячого садка, що спричинило черговий конфлікт із Ларисою Віталіївною. Кіра хотіла вийти на роботу, а мати доводила, що в садочку дівчинка постійно хворітиме.
– Не шкода тобі дитину? Усе одно нормально працювати не зможеш – із лікарняних не будеш вилазити. Давай я хоча б забирати з садочка Яночку буду і сидіти з нею, коли захворіє. У мене все одно весь день вільний, а за рідну онученьку серце кров’ю обливається.
Кіра здалася і погодилася. Адже, як зазвичай, у маминих словах був здоровий глузд. Але, як виявилося, Лариса Віталіївна не просто сиділа з онукою.
– Твоя мама кинула тебе – на роботу проміняла, – голосила бабуся, розчісуючи Яну.
– Добре, що я поруч. Хоч хтось про тебе подбає, а то всім наплювати на наше малятко. А наша Яночка ось яка гарна дівчинка – любить бабусю. Ти ж любиш бабусю?
Саме таку розмову застала одного разу Кіра, повернувшись із роботи. У неї мало ноги не підкосилися.
– Мамо, ти взагалі розумієш, що говориш дитині? – увірвалася вона у вітальню.
– Я просто кажу правду. Ти живеш собі на втіху, віддала її в садок, щоб цілий день дитину не бачити. Хіба хороша мати так робить?
– Я працюю, мамо! Адже я теж ходила в садок, а ти теж працювала. Чи забула?
– Я тебе сама ростила, не порівнюй. У тебе є чоловік, який заробляє, а ти повинна дитиною займатися, а не чужим людям її підкидати, як зозуля.
Після цього Кіра всерйоз задумалася про няню, яка могла б інколи забирати доньку з садка. Розмовляти з матір’ю було марно. Коли свекруха забирала онуку на вихідні, Лариса Віталіївна скандалила ще більше, стверджуючи, що дитина має залишатися вдома, звинувачуючи доньку в байдужому ставленні до дитини.
– Може, вам варто подумати про своє житло? – порадила якось свекруха. – Я допоможу з першим внеском.
– У нас ще кредит за ремонт не погашений, – зітхала Кіра. – А мені з моєю зарплатою іпотеку не схвалять.
– Лариса командує вами тому, що це її квартира. Поки у власне житло не переїдете, вона від вас не відчепиться.
Кіра чудово це розуміла. Ось тільки відмовитися зовсім від материнської допомоги було неможливо, оскільки це спричиняло тільки нові конфлікти.
Митя вирішив, що вони поки залишать усе, як є, до кінця року, а потім уже знайдуть няню, нехай навіть це призведе до нових розбіжностей із тещею. До того моменту кредит на ремонт має бути виплачений, і їхнє фінансове становище стане більш стабільним.
Традиційно Новий рік вони відзначали в сімейному колі: до них приходили батьки, і вони святкували всі разом. Цього року подружжя вирішило запросити ще й друзів, чиї діти були ровесниками їхньої доньки, щоб Яні не було нудно.
За три дні до свята зателефонувала Наталя Аркадіївна:
– Синку, до мене подруга з Дніпра приїжджає, Новий рік проведемо з нею разом. Ще й Катюшу покличемо. Зустрінемося наступного дня 1 січня.
– Добре, мамо, заздалегідь вітаю!
– Кіро, а твоя мама випадково не збирається цей Новий рік теж із подружками зустрічати? – з надією запитав Митя.
– Та ти що, звідки в неї подружки? Ні, вона буде у нас.
31 грудня подружжя зранку взялося готувати святковий стіл. Друзі збиралися прийти до обіду, щоб діти встигли вдосталь погратися. Лариса Віталіївна планувала прийти близько десятої вечора.
Коли Лариса Віталіївна увійшла, свято було в самому розпалі: усі вже сиділи за столом, подарунки було вручено, а діти гралися на кухні.
– Кіро, у вас гості? Але ж Новий рік – сімейне свято! – почала вона, ще роздягнувшись.
– Мамо, я ж тебе попереджала! Це наші друзі з дітками прийшли. Ми вирішили, що Яні веселіше буде з ровесниками.
– Я думала, що ти пожартувала, коли про інших гостей говорила. Ти завжди намагаєшся позбутися дочки, залишаючи її то з дітьми, то з дорослими. Сама он за столом сидиш, а дитина невідомо де і з ким зараз.
– Яна на кухні, мамо. Давай обійдемося без суперечок – свято ж. Краще приєднуйся до нас, – Кіра вирішила, що не піддаватиметься на провокації цього дня.
Лариса Віталіївна вимила руки і пішла на кухню. Діти гралися зі своїми подарунками на підлозі. Жінка присіла поруч з онукою і почала пригощати дітей цукерками.
– Яно, знову батьки тебе кинули. Зовсім про тебе не думають, аби самим нагулятися. Тільки бабуся про тебе згадала.
– Ларисо Віталіївно, давайте не будемо говорити таке при дитині! – спробував напоумити її Митя, який увійшов, але теща промовчала і повернулася в кімнату за стіл.
Залишалося півтори години до опівночі, всі весело спілкувалися, дзвеніли келихами і пригощалися салатами, поки телевізор транслював святкове шоу.
– Друзі, дякую за візит! Оскільки Новий рік – це сімейне свято, вам пора збиратися, – голосно заявила Лариса Віталіївна. – Ви потрібні своїм дітям, а то вони самі покинуті на кухні сидять. Якщо поквапитеся додому, то встигнете зустріти Новий рік у колі сім’ї!
– Мамо, досить! Ми вирішили святкувати разом, тож не псуй настрій ні собі, ні іншим.
– Нагадаю, Кіро і Митю, що квартира оформлена на мене, і тут я встановлюю правила. Можу попросити покинути квартиру, кого вважатиму за потрібне. Якщо вам щось не подобається, можете теж піти, а Яна залишається зі мною.
Над столом повисла тиша. Ніхто не знав, як реагувати. Обмінявшись невпевненими поглядами, гості безмовно встали й почали збиратися по домівках. Однак Митя повідомив, що всі йдуть прогулятися разом із дітьми.
Знову розгорілася сварка між Кірою та її матір’ю, коли Лариса Віталіївна спробувала вирвати з рук Яни її зимову куртку, щоб залишити онучку вдома. Дівчинка почала плакати і просила бабусю відпустити її, адже вона хотіла на вулицю разом з іншими.
Після довгих сперечань уся компанія, незважаючи на крики Лариси Віталіївни, покинула квартиру з пакетами їжі.
До Нового року залишалося трохи менше години.На вулиці свято йшло повним ходом: люди танцювали під музику, яка лунала біля ялинки поруч із магазином. Діти, захоплені духом Нового року, кинулися грати в сніжки і дивитися на бенгальські вогники в руках у танцюристів.
Тим часом Митя включив новорічний ефір на телефоні, щоб не пропустити промову Президента . Так вони зустріли цей Новий рік.
– Мамо, з Новим роком! – Митя зателефонував матері після опівночі. – Ми вирішили не тягнути до завтра і заглянути до тебе зараз, ти не проти?
– Звичайно, не проти, ми тут удвох – Катруся захворіла, – відповіла Наталія Аркадіївна. – Щось сталося?
– Розповім, як прийдемо, скоро будемо!
Подружжя з друзями завалилися до Наталії Аркадіївни, усю ніч дивилися передачі, танцювали і сміялися над історіями приїжджої подруги. Дітей одразу ж уклали в спальні, а дорослі святкували до ранку.
Коли гості розійшлися, свекруха запропонувала дітям пожити в неї, поки вони не вирішать, що робити далі. Наступного дня Митя повернувся за речами – вони з Кірою вирішили, що скористаються пропозицією мами Миті, щоб накопичити на іпотеку.
Дуже шкода було витрачених на ремонт грошей, але продовжувати жити під контролем тещі було абсолютно нестерпно.
Лариса Віталіївна щодня телефонувала доньці, погрожуючи позбавити їх батьківських прав і відібрати дитину. Зрештою, Кіра перестала відповідати на дзвінки, вирішивши дочекатися, поки мати охолоне.
Вона сподівалася, що її матері з часом вдасться змиритися з їхнім відходом. Кіра вірила, що мама хоче їм усім добра, але вміє це добро заподіювати тільки через особистий контроль.
Якби Лариса Віталіївна навчилася дозволяти оточуючим самим про себе піклуватися, то це було б найкращим подарунком для Кіри в Новому році.
