Років зо два-три тому мені були ні те щоб байдужі люди, я до них не прив’язувалася. Мені вистачало моєї компанії та своїх думок. Але моя компанія не була мені близька, як це прийнято називати «найкращі друзі».
Просто люди для спільних гулянок, а ось для душевних розмов, таких не було, але півтора роки тому моє ставлення до близької дружби змінилося. З’явилася просто чудова дівчина, яка дуже сподобалася моїй душі.
Я за неї зачепилася, хоча я спочатку не думала, що так буде. Тепер це виглядає так: я постійно виявляю до неї інтерес, питаю про справи, здоров’я, особисте життя та інше.
Від неї такого інтересу не спостерігається, раз на місяць чи кілька разів може спитати як справи, але не більше. Хоча якось так ми вже говорили, що я їй близька і вона мені.
Але біда в тому ще, що я ревную її до друзів, які, як мені здається, з моїх спостережень їй ближче, їй з ними ніби веселіше та інше. Я починаю шукати причини, що я погана людина і не можу стати тим близьким, яким хочу бути.
Намагалася почати не раз розмову на цю тему, доходило мало не до розриву спілкування з її ініціативою, мовляв, я набридаю їй і близькість у дружбі в неї визначається іншим.
Є в неї друзі, які з нею понад 10 років і дружба наповнена великим змістом і я на їх тлі повний нуль. Я ж не хочу бути таким банкрутом, хочу також бути близькою.
Знаючи, що в неї і так достатньо друзів, здається, що я тільки напрошуюсь і лише набридаю їй, а своїх друзів якось не завелося. Раніше це не хвилювало, а тепер роз’їдає частинами і з кожним разом болючіше і болючіше.
