Нещодавно у нас із чоловіком відбувся дуже великий скандал. Почалося все з дрібниці, а призвело до криків та звинувачень. Наприкінці чоловік навіть грюкнув дверима, тому що продовжувати розмову на підвищених тонах було просто небезпечно. Хочете дізнатися, в чому я завинила цього разу?
Виявляється, я мало в ньому зацікавлена. Вогонь згас, ми стали віддалятися одне від одного, то навіщо було взагалі щось починати? Це аргументація мого чоловіка. Він ходив колами по квартирі з червоними витріщеними очима і нижньою губою уперед. Як у дитини, яка дуже сильно образилася.
Я поводилася відносно спокійно, бо розуміла, в чому була справа. Ми віддалились. Сильно. Але зовсім не з моєї вини. Я намагалася не відповідати на постійні провокації того вечора. Поводилася як людина, якій все одно. І це тільки ще більше виводило з себе Олексія.
Справа в тому, що все сталося набагато раніше. Десь рік тому. Саме в цей час чоловік почав мені зраджувати.
Про це я дізналася випадково, хоч і, зізнаюся, потай іноді перевіряла його телефон. За своїм невмінням він його ніяк не захищав і прочитати повідомлення, що спливає на екрані, було досить просто. Тоді я й помітила, що його колега «Євген» шле вже якісь зовсім панібратські смс-ки. Як виявилось, справжнє ім’я автора смс-ок було Євгенія.
Після цього у мене 2 дні був підвищений тиск, який мій чоловік сприйняв як звичайну недугу. Але я нічого йому не сказала. Спробувала стати ближче, краще. Щоб він сам зробив для себе якісь висновки та припинив спілкування із сторонньою жінкою. Але мої потуги ні до чого не привели.
Тоді я спробувала викликати реакцію у відповідь, користуючись його ж методами. Познайомилася із чоловіком. Нічого серйозного, просто флірт. Залишала телефон на найвиднішому місці в ті моменти, коли чоловік був у одній із ним кімнаті. Нічого. Йому просто було нецікаво. І все. Терпіння скінчилося.
Ось це подіяло на Олексія, як червона ганчірка на бика. Він розлютився. Почав невиправдано голосно кричати. Згадувати якісь минулі образи. Говорити про мою холодність і байдужість. Про свою нову жінку, як ви розумієте, не сказав жодного слова. Потім пішов. Начебто не назавжди, але пішов. І я зрозуміла, куди.
За дві години пролунав раптовий дзвінок. Невідомий голос мені сказав, що чоловік потрапив в аварію. Сильно. Можливо, буде порушено рухові функції. Це передбачає коляску та догляд до кінця життя. Мені стало страшно. Хвилин десять я сиділа на стільці без жодної думки в голові. Шок.
Але потім швидко зібралася та поїхала за вказаною адресою. Не знаю, що вело мене на той момент. Можливо, обов’язок. Або пам’ять про ті світлі моменти, які ми пережили з Олексієм разом. Загалом я приїхала. Все той же, судячи з голосу, лікар показав мені, в якій палаті чоловік. За хвилину я, у білому халаті, зайшла до приміщення. І побачила величезні очі чоловіка.
Він був цілесенький. Рішуче п’яний і здивований, але в повному порядку. Було видно, що він не сподівався побачити мене. Спочатку чоловік хотів підвестися і обійняти мене, але не зміг. Я просто не розуміла, що відбувається.
Потім знайомий вже лікар відвів мене вбік і все пояснив. То був однокласник мого чоловіка. У минулому нерозлучний друг. Олексій подзвонив йому десь за хвилин 40 після скандалу. Нетверезий вщент. Я навіть не знала, що можна дійти такого стану за такий короткий час. І тим не менш. Чоловік благав однокашника вирішити його проблему.
Через якийсь час він погодився та зателефонував двом жінкам з однаковим повідомленням: Олексій потрапив в аварію, буде інвалідом. Ось така перевірка.
Спершу подзвонили тій жінці. Вона не взяла слухавку, потім, плачучи, все ж таки вислухала. Просила набрати її за п’ять хвилин. Після цього вона взяла себе в руки і змогла чітко пояснити, що Олексій їй просто друг. І що дружина має бути присутньою і приймати якісь рішення. Вона ж не має на це часу та нервів. Побажала всього доброго.
На мою відповідь чоловік і не сподівався. Тому продовжив пити та доводити себе до стану повного овоча. Через деякий час приїхала я, знайшла цього самого лікаря (ось везуха, а). А далі ви й самі знаєте.
І ось, приїхавши додому, я замислилась. А чи потрібне воно мені в принципі? Влаштовувати перевірку дружині та коханці. Мати до мене якісь претензії. Поводитися як справжня тварина. Що це за такий чоловік, який сам заварює кашу і не може її розхлинати?
Можливо, у мене грають емоції. Але я дійсно не можу пояснити для себе, чи все те, що відбувається в даний момент, нормально. Розмовою тут не зарадити.
Подруги кажуть різне. Хтось радить спробувати пробачити. Хтось кричить, щоб я збирала речі, а краще нехай збирає речі він. Але погодитись на такий складний та важливий крок не вистачає нервів. То як же мені вчинити?
