— Тобі все одно, з ким святкувати, а мої діти вже п’ять місяців не бачили батька! Я хочу подарувати їм хоча б одне нормальне свято! — викрикнув колега, кинувши пластикову папку прямо в монітор.
Папка з наклейкою «Терміново» зачепила екран і з гуркотом впала на клавіатуру. Вісім людей у кабінеті харківського філіалу транспортної компанії завмерли, перестали стукати по клавішах і витріщилися на учасників сцени.
— Графік чергувань затверджено ще у вересні, — тридцятирічна логістка Катерина навіть не здригнулася, відсуваючи папку кінчиком пальця.
— У мене квитки в Карпати на тридцять перше грудня. Готель оплачено. Я планувала цю відпустку пів року й закрила всі свої показники.
— Ти егоїстка! — мати трьох дітей, колега з сусіднього столу, яка палко підтримувала скандаліста, грюкнула долонею по стільниці. Охолола кава з паперового стаканчика вилилася прямо на роздруковану накладну.
— У тебе немає сім’ї, тобі не зрозуміти! Посидиш одну ніч за пультами, не зламаєшся! Чи тобі самотність остаточно мізки випалила?
У кабінеті запала незручна тиша. Колеги не втручалися. Вони вже розписали свої зміни, закрили свої завдання і тепер із мовчазним схваленням спостерігали, як чужу шию затягують у петлю суспільної моралі: кому ж хочеться чергувати у новорічну ніч?
За хвилину на шум із кабінету вийшов керівник відділу. Поправляючи краватку, він одразу зайняв позицію, яка вимагала від нього найменших зусиль.
— Гаразд, припиніть базар, — відрізав начальник, навіть не глянувши на офіційний графік. — У нас на кону критично важливий контракт: доставка генераторів і медикаментів. Хтось повинен сидіти на цілодобовому моніторингу тридцять першого та першого.
Катя, ти у нас бездітна, незаміжня, вільна як вітер. Передаси квитки комусь або перенесеш поїздку. Це моє усне розпорядження.
— Напишіть письмове розпорядження про скасування моєї планової відпустки, — спокійно відповіла Катерина, піднімаючи очі на керівника. — І вкажіть там офіційну причину: «У зв’язку з наявністю дітей в іншого співробітника».
З цим документом я прямо 30 грудня піду до Державної служби України з питань праці.
Начальник зблід. Скандалісти приховали відсутність аргументів за награним обуренням, а решта співробітників почали демонстративно перешіптуватися, нагороджуючи Катерину презирливими поглядами.
До вечора з нею перестав розмовляти весь відділ. У робочому чаті її повідомлення ігнорували, а коли вона заходила в обідню зону, розмови різко стихали.
Вона стала «вигнанкою», яка «псує людям свято».
Проте Катерина знала те, про що не вважала за потрібне звітувати перед ними: квитки до Яремче були не просто спробою втекти від міської метушні.
У реабілітаційному центрі під Яремче на неї чекав молодший брат — єдина близька людина, яка відновлювалася після важкого поранення й ампутації.
Зустріч і відвідування були суворо узгоджені з лікарями саме на тридцять перше грудня, бо брат переживав важку депресію, і цей візит був для нього єдиним світлим променем. Але пояснювати це людям, які визнають лише власні інтереси, вона не збиралася.
Тридцятого грудня за дві години до кінця робочого дня начальник знову викликав її до себе. У кабінеті вже сиділа та сама багатодітна колега — з переможним виглядом і складеними на колінах руками.
— Отже, — начальник кинув на стіл роздрукований аркуш. — Я переписав графік на власний розсуд. Ти чергуєш тридцять першого з восьмої вечора до восьмої ранку першого січня.
Якщо не вийдеш — оформлю прогул із зазначенням зриву доставки критичного вантажу та занесу відповідний запис до трудової.
Вибирай: або одна ніч за комп’ютером, або звільнення за статтею.
Дівчина мовчки взяла аркуш. Навпроти її прізвища справді стояла червона галочка. Вона поглянула на колегу. Та лише виразно підняла брову, мовляв, «знай своє місце».
— Добре, — сказала Катерина. — Я прийняла рішення.
Вона вийшла з кабінету, зібрала свої речі, акуратно склала в стіл робочий ноутбук, пропуск, флешку з електронним цифровим підписом та ключі від сейфа з накладними.
Потім дістала з сумки заздалегідь підготовлений конверт і передала його секретарю для офіційної реєстрації в журналі вхідної кореспонденції.
У конверті лежала заява про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України — у зв’язку з необхідністю догляду за хворим членом сім’ї, що звільняло її від обов’язкового двотижневого відпрацювання.
До заяви додавалася офіційна медична довідка з реабілітаційного центру.
О восьмій вечора тридцять першого грудня в порожньому логістичному центрі заблимали червоні індикатори. Автоматична система супутникового стеження зафіксувала НП: три вантажівки з генераторами та обігрівачами застрягли на виїзді з Полтави через раптову ожеледицю та поломку одного з тягачів.
Система вимагала термінового ручного перенаправлення маршруту через резервні дороги та цифрового підпису для переоформлення дозволів у електронній системі.
Без цього водії не мали права рухатися далі й замерзали на трасі.
Телефон начальника розривався від розлючених дзвінків із профільного департаменту вже о дев’ятій вечора.
У паніці він набрав номер тієї самої багатодітної співробітниці, яка так активно вимагала «сімейного затишку».
— Я не можу! — заявила вона у слухавку під шум телевізора, дзенькіт посуду та дитячі крики. — Я вже приєдналася до святкового застілля! Я за кермо не сяду і за комп’ютер не сяду! І взагалі, у мене діти, у нас свято! Чому я маю вирішувати робочі питання? Дзвоніть тій вашій Катерині, вона ж чергує!
— Вона не вийшла! — закричав начальник.
— Ну то це її проблеми, хай тепер її й звільняють! — відрізала колега й скинула виклик.
Керівник судорожно набрав номер Катерини. На четвертий дзвінок вона нарешті відповіла.
— Катю! Ти де?! Ти усвідомлюєш, що відбувається?! — кричав начальник у слухавку, ледь не глушачи динамік. — Машини стоять під Полтавою! Контракт під загрозою! Негайно підключайся до системи віддалено, дай мені паролі й ключі доступу!
— Я з учорашнього дня не працюю у вашій компанії, — рівним і абсолютно байдужим голосом відповіла вона. — Заява зареєстрована секретаркою 30 грудня о 16:45. Пропуск, флешка ЕЦП і ключі закриті в моєму сейфі. З Новим роком.
— Я подам на тебе до суду! Ти зірвала поставку державного значення! Я тебе в порошок зітру! — кричав він.
— Поставку зірвала ваша професійна непридатність, шантаж та впевненість у тому, що чужими правами можна нехтувати.
Перенаправте дзвінки офіційному черговому. Ой, зачекайте, ви ж його не призначили, бо розраховували на шантаж і переляк. Щасливих свят.
Вона скинула виклик і спокійно занесла номер начальника, а заразом й усі робочі чати, до чорного списку.
Тієї ночі за робочий стіл довелося сісти самому керівнику. Згадуючи на ходу застарілі навички та плутаючись у новій логістичній програмі, яку впроваджували місяць тому і якою досконало володіла лише Катерина, він оформлював документи аж до ранку.
Наробивши критичних помилок через паніку й недосип, він відправив один із тягачів по непридатній, замеланій сільській дорозі.
У результаті вантаж прибув із майже дводобовим запізненням, один генератор пошкодили під час некваліфікованого буксирування, компанія виплатила величезну неустойку, а замовник назавжди розірвав договір.
У перший же робочий день після свят до харківського філіалу без попередження прибула внутрішня аудит-комісія з головного київського офісу.
Розгляд був коротким і безжальним. Коли керівництву надали журнали автоматизованої системи, записи відеокамер та зареєстровану заяву про звільнення з медичною довідкою, стало очевидно: ключового, висококваліфікованого співробітника було втрачено виключно через самоправство, самодурство та шантаж з боку начальника відділу.
Рішення генерального директора було миттєвим.
Начальника з ганьбою зняли з керівної посади, понизили до рядового диспетчера з мінімальним окладом і зобов’язали частково відшкодувати збитки компанії з власних преміальних.
Багатодітну колегу та її спільника позбавили річних та святкових бонусів і за рішенням нової адміністрації внесли до оновленого графіка обов’язкових нічних та святкових чергувань на перші місця — заповнювати прогалини в розкладі їм довелося особисто, протягом усіх наступних святкових днів року.
А Катерина, повернувшись із Карпат, де брату нарешті підібрали вдалу програму протезування, вже за тиждень прийняла пропозицію від міжнародної транспортної компанії.
Їй запропонували посаду провідного аналітика, зарплату вищу, повний соцпакет і суворе дотримання трудового законодавства.
Колишні колеги ще довго обговорювали її «жорстокий» учинок біля кавоварки та в кулуарах, перебиваючись нічними змінами, але вона про це так ніколи й не дізналася — попереду в неї було зовсім інше, власне й ніким не відняте життя.
