Двері до квартири Зінаїди Марківни були прочинені на палець. Замок просто не зафіксувався у старій металевій коробці.
Ніна штовхнула стулку плечем.
Вона забігла буквально на пару хвилин. У кишені робочої куртки лежав моток цупкого гумового ущільнювача. Свекруха весь минулий тиждень обривала телефон: скаржилася, що від балконної рами дме крижаний протяг, а в неї болить поперек.
У передпокої тхнуло пригорілою рибою.
З великої кімнати долинав нахабний, ситий голос дівера:
— Мамо, ну чого ти мені ці копійки відраховуєш?
Пролунало клацання запальнички.
— Мені до п’ятниці треба закрити борг за бокс. Хлопці чекати не будуть. Ми продаватимемо залізо з розборок через мережу. Там виторг буде втричі більший!
— Не кричи на весь під’їзд, негіднику! — зацикала у відповідь Зінаїда Марківна.
Вона явно дзеленчала чайним посудом біля серванта.
— Звідки в мене стільки грошей? Сергій минулого тижня майже всю зарплату переказав. У мене на картці залишилося тільки на ліки!
Ніна завмерла біля вішалки. Пальці в кишені заніміли.
Вона повільно стиснула пружний гумовий дріт. До горла підступила задушлива гіркота. Ніна спиралася долонею об стіну, не розуміючи, чи їй здалося, чи ні.
— Ну то потряси його ще! — хмикнув Ромка.
У кімнаті зашаруділа торбинка.
— Він на своєму міксері без перепочинку крутиться. Заміси йдуть по всьому місту, сезон ще не закінчився. Гроші там крутяться немалі, повір.
— Думаєш, легко з нього витягнути? — заговорила мати сердитим шепотом.
Вона підійшла ближче до дверного отвору.
— Він і так перед своєю Нінкою як вуж в’ється. Наговорив їй, що на будівництві погнув стрілу бетононасоса, коли заднім ходом з’їжджав.
Зінаїда Марківна важко перевела подих.
— Бреше дівчині, що фірма на нього шалений штраф наклала. Мовляв, щомісяця із зарплати відраховують, аби до суду не подавали.
— Ой, не роби з нього мученика, — ліниво відгукнувся молодший.
— Серьога такий, як завжди, він з дитинства працює як віл. Йому багато не треба. А мені соромно перед людьми їздити на іржавому кориті. Бачила, яке кермо на «японця» відхопив? Натуральна замша! За такі речі знавці душу віддадуть.
Ніна стояла в напівтемному коридорі.
Плечі наповнилися свинцевою важкістю, пальці змерзли.
Цілий рік. Більше року минуло з того вечора.
Тоді Сергій увірвався до квартири після півночі. Сів просто у передпокої на пуф, не знімаючи чобіт, закрив обличчя брудними долонями. Сказав, що на закритому об’єкті зніс імпортний розподільник. Керівник фірми зажадав величезну суму за ремонт німецьких вузлів. Або виплачувати щомісяця із зарплати, або справу передадуть до поліції.
Ніна тоді просиділа всю ніч за кухонним столом. Підраховувала в записнику кожен рядок, прикидала витрати.
Вона сама працювала інженером у дорожньому управлінні й знала, як тяжко заробляються гроші. Вирішили затягнути паски. Ніна взяла всі витрати на себе. Свою зарплату повністю віддавала на комунальні послуги, на бензин для старенького авто, на найпростіші продукти за акційними цінниками.
Вона відмовилася від поїздки до сестри. Змушувала себе посміхатися, коли колеги кликали її в кафе. Відклала встановлення імпланта, ходила з порожнім місцем у нижньому ряду зубів, приховуючи посмішку. Зашивала грубими нитками розтягнуті кишені на старій куртці чоловіка, щоб заощадити гроші на їжу.
А чоловік просто віддавав зарплату мамі.
Ніна зробила крок уперед. Дошка під ногою навіть не зарипіла.
У вітальні на дивані розвалився двадцятишестирічний Ромка — брат чоловіка. У чистих бежевих штанях, з акуратно укладеним волоссям. На журнальному столику лежала широка коробка. З пакувальної плівки стирчало чорне кермо з яскраво-жовтою смугою по центру.
Зінаїда Марківна сиділа поруч у м’якому велюровому костюмі. На шиї виблискувало велике бурштинове намисто.
Ніна мовчки дістала з кишені ущільнювач і поклала його на кут столу, прямо біля спортивного керма.
Свекруха здригнулася. Чашка в її руці дзенькнула об блюдце.
— Ніна?..
Колір миттєво зник з круглого обличчя свекрухи.
— Ти що це… без попередження вриваєшся?
— Двері треба зачиняти, — сказала Ніна. Голос звучав незвично сухо. — Інакше німецьку техніку здує протягом.
Ромка різко прийняв сидяче положення:
— Ти чого тут підслуховуєш? Зовсім розум утратила?
Ніна навіть не поглянула на нього. Вона дивилася прямо на свекруху.
— Значить, німецький насос? Ремонт на рік уперед?
Зінаїда Марківна швидко опанувала себе. Вона випростала спину й сердито примружилася:
— А хоч би й так! Сергій — мій старший син! Він допомагає матері! Має право розпоряджатися своїми грошима так, як підказує совість!
— Своїми грошима? — перепитала Ніна. — А на чиї він живе? За чий рахунок він їсть?
— Не смій дорікати чоловікові шматком хліба! — підвищила голос мати.
Вона різко вдарила чашкою по столику.
— Ти йому законна дружина чи чужа тітка з вулиці?! У нас сім’я! Ромочці треба відкривати справу, піднімати бізнес! Йому треба стати на ноги, поки молодий!
Зінаїда Марківна встала, закинувши руки за спину:
— А ти вчепилася в шию Сергія! Сидиш у конторі, паперами шелестиш, пані знайшлася! Обійдешся без нових речей!
Ромка на дивані задоволено посміхнувся:
— Ага-ага! Ходить тут, рахує чуже добро. Серьога сам обіцяв допомогти з орендою. Сказав, що в нього дружина економна, обійдеться без розкошів.
Ніна дістала з кишені телефон. Руки злегка тремтіли, але вона швидко знайшла номер чоловіка у списку.
Увімкнула гучний зв’язок. Поклала телефон просто на замшеве кермо.
Пролунав довгий гудок. Потім другий.
З динаміка долинув віддалений рев дизеля та виття вітру:
— Так, Ніно? — відгукнувся чоловік. Голос був втомленим, з хрипотою. — Я стою на заливці фундаменту. Тут бетономішалка розвантажується, виконроб кричить. Давай швидше, що там у тебе?
— Сергію, добрий день, — сказала Ніна. — Я в гостях у твоєї мами. Милуюся замшевим кермом для машини твого брата.
У слухавці запала тиша. Навіть шум мотора ніби віддалився.
— Яке… кермо? — невпевнено пробурмотів Сергій.
— Те саме, за шалені гроші, — продовжувала Ніна, дивлячись свекрусі в очі. — На яке ти сьогодні мав переказати залишок зарплати. Скажи мені, Сергію, німецький насос уже відремонтували? Чи твій начальник вимагає платити ще пів року?
— Сергійку, не слухай її! — закричала в трубку Зінаїда Марківна, перехиляючись через стіл. — Вона ввірвалася в дім без дозволу! Вона влаштовує скандал, обливає Ромочку брудом! Сергійку, у мене підскочив тиск, серце коле!
— Мамо, помовч хвилинку! — грубо обірвав її чоловік через динамік.
У слухавці важко зітхнули:
— Ніно… звідки ти це взяла?
— Просто тут почула, у кімнаті. Твій брат щойно пояснив, що ти — звичайна робоча сила. А я обійдуся без зубів і нормального взуття.
— Ніно… я все поясню, — поспішно пробурмотів Сергій. — У Ромки накопичилися борги, там серйозні хлопці притиснули. Мати сльозами вмивалася, на колінах благала. Ну як я міг кинути? Він же брат, одна сім’я! А тобі не казав, бо ти б почала кричати, влаштовувати скандал…
— Звісно, почала б, — підтвердила Ніна. — Бо дорослий здоровий хлопець повинен сам розраховуватися зі своїми боргами. А ти вирішив стати рятівником за мій рахунок.
— Я сам заробляю! — огризнувся чоловік, намагаючись захиститися. — Я на міксері по дві зміни кручуся!
— Ти заробляєш, а хто тебе годує? — з натиском запитала Ніна. — Квартира моя. Ремонт мій. Мої гроші йдуть на комуналку, на бензин, на пральний порошок, на мило і на суп, який ти з’їдаєш до останньої краплі після зміни!
Вона перевела дух, дивлячись на Ромку, що замовк.
— Ти більше року вдавав із себе бідного страждальця, а сам потайки віддавав гроші на забаганки для ледаря.
— Сергію, вона тобі шматком хліба докоряє! — знову втрутилася мати. — Кидай її до біса! Ти в мене солідний чоловік, працьовитий, ми тобі іншу знайдемо, добру й поступливу!
— Отже, благодійнику, — сказала Ніна в телефон. — Твої коробки з речами вже зібрані. Я ще в суботу все склала, коли знайшла у твоїй старій куртці квитанцію за кермо. Чекала, чи вистачить у тебе духу самому зізнатися, чи ні. Не вистачило.
— Тобто зібрала?! — гаркнув Сергій. — Куди я піду?!
— До мами. Місця на дивані вистачить усім.
Ніна натиснула кнопку скидання.
Зінаїда Марківна підскочила на ноги:
— Йди геть з мого дому! Безсердечна! Сергійко відпочине в матері! Він без тебе не пропаде, він чоловік із руками! А ти одна залишишся, будеш вити в порожніх стінах! Лікті кусати будеш!
— Не буду, Зінаїдо Марківно, — відповіла Ніна. — Нарешті почну купувати м’ясо.
Вона розвернулася й пішла до виходу.
Ромка щось кричав їй навздогін, свекруха голосила біля порога, але Ніна навіть кроку не сповільнила. Спустилася сходами, сіла у своє авто й поїхала додому.
До вечора Сергій стояв на сходовому майданчику.
Він не стукав кулаком — боявся сусідів. Легко натискав пальцем на дзвінок, надсилав повідомлення кожні дві хвилини. Ніна трохи прочинила двері, але залишила важкий ланцюжок у завісі.
Чоловік стояв у дверному отворі — неголений, змарнілий, у засмальцьованій робочій сорочці, що пахла дизелем і гаром.
— Впусти, Ніно, — хрипко попросив він. — Треба поговорити. Я втомився як собака, ноги не тримають.
— Твої картаті сумки стоять внизу на першому поверсі, — сказала Ніна крізь щілину. — Паспорт і права в кишені рюкзака.
— Ти з глузду з’їхала, що через дурницю руйнуєш сім’ю?! — з люттю прошепотів Сергій, притискаючи чоло до одвірка. — Ну, збрехав про бетононасос, ну винен! А як інакше було? Ти б матері ні гривні не виділила!
— Не виділила б, — відрізала Ніна. — Тому що гроші зливалися у бездонну бочку. Ти обрав маму й здорового ледаря. Ось і живи з ними.
— Та де я там буду жити?! — благав чоловік. — У матері тісно, у Ромки музика реве! Ти розумієш, що ти мене на вулицю викидаєш?!
— У квартиру твоєї матері, Сергію. Ти ж любиш піклуватися про рідних. Ось і піклуйся особисто, з ранку до вечора.
Ніна засунула засув замка. Через хвилину на сходах пролунали важкі кроки, що спускалися вниз.
Минуло кілька місяців.
Квітневе сонце висушило калюжі на проспекті. Ніна йшла з міської стоматологічної клініки.
Лікар нарешті закінчив роботу, встановив імплант. Грошей з лишком вистачило зі звичайної зарплати та весняної премії: без утримання дорослого чоловіка бюджет несподівано перестав тріщати по швах.
Від знайомих із бази Ніна знала всі подробиці нового життя колишнього чоловіка.
Сімейна ідилія у Зінаїди Марківни закінчилася швидко.
Коли Сергій оселився у матері зі своїми валізами, з’ясувалося, що ніхто не поспішає прати його робочий одяг і готувати вечері.
Свекруха вимагала віддавати їй усю зарплату на господарство, а Ромка без дозволу брав ключі від машини старшого брата й витрачав бензин ночами.
Справа закінчилася тим, що Сергій винайняв кімнату в робітничому гуртожитку біля кар’єру. Працював там без вихідних, щоб оплачувати житло та власні потреби.
А підприємливий Ромка влаштувався водієм на хлібовозку. Безкоштовні перевезення скінчилися, а їсти хотілося щодня.
Сергій дав про себе знати дзвінком на початку весни.
Говорив пригніченим голосом, скаржився на радикуліт, просив вибачення. Запевняв, що з матір’ю тепер спілкується лише формально, а брата взагалі бачити не хоче.
Ніна слухала його менше хвилини, дивлячись у вікно кухні на талий сніг.
— За кошторисом не сходиться, Сергію, — сказала вона у слухавку. — Усього найкращого.
І натиснула кнопку скидання.
Попереду були довгі вихідні та її власне життя.
