Наречений Стас, обіймаючи вчительку, відчув мамин запах. І, немов дитина, сховав обличчя на її плечі.

Математичка Лариса Іванівна спідлоба через окуляри дивилася на п’ятикласників.

Мимоволі погляд ковзнув  на тихого худорлявого хлопчика, який сидів в кутку за останньою партою. Засмальцьований піджак з великими плямами, старенькі штанці, витерті на колінах.

Цього учня не полюбила одразу, як тільки взяла цей клас. Нічого не слухає і знову спить! «Простак безглуздий», — промайнуло в голові.

Чому не любила цього Стаса, і сама не розуміла. Адже не заважав, не кричав, не сміявся, а ось така неприязнь до нього була. Міг цілий урок просидіти і дивитися у вікно, навіть не відкривши зошит.

Якийсь  нерозумний , навчання йому зовсім не дається. Тому що, що не запитаєш, просто стоїть і мовчить.

У зошиті невиконані домашні завдання, замість класних робіт тільки дата. “Ну що з ним робити? Треба буде розпитати їх першу вчительку, що це за родина, ймовірно, мати їм не займається , не інакше”.

– Надія Іванівна, пам’ятаєте Стасика? Хто батьки? запитала вчительку молодших класів.

– Чому ж ні? Такий неохайний хлопчик? важко зітхнула колега. Я той клас вчила тільки минулий рік, тому що попередня вчителька пішла в декрет. Краще візьміть характеристики, почитайте – будете дуже здивовані.

Лариса Іванівна відразу ж дістала папки в шафі. Ось, після першого класу.

Коли почала читати, була вражена від несподіванки.Тут чорним по білому написано: “Станіслав доброзичливий, турботливий, ввічливий, зі світлою посмішкою.Домашні завдання виконує ,все записує уважно” .

У другому класі вчителька відзначила наступне: “Чудова дитина. Має багато друзів, допомагає однокласникам. Дуже здібний, талановитий хлопчик, особливо йому дається математика”.

Характеристика в третьому класі шокувала: “Мати пішла з життя.Хлопчик залишився на вихованні батька.

Він намагається боротися.  Але батько загуляв після трагедії, уваги дитині приділяє мало”.

У четвертому класі про Стасика писали вже наступне: “Розсіяний, не відповідальний, немає друзів, спить на уроках, не готує домашні завдання”.

Від прочитаного Лариса Іванівна була шокована : чого-чого очікувала, тільки не такого! Вона й гадки не мала, що цей хлопчик нещасний! Стало соромно перед собою, аж почервоніла від свого упередженого ставлення до дитини.

Всю ніч думка про хлопчика не давали спокою . На наступний ранок дізналася його адресу і пішла до Стаса додому. У квартирі стояв неприємний запах, під сигаретним димом нічого не було видно.

– Хто там, ? .. почула з кімнати  чоловічий голос.

Стасик ніби заціпенів, боязко дивився на Ларису Іванівну. Нарешті вийшов його батько. У брудній матроській майці, рваних спортивних штанях, зі скуйовдженим волоссям.

– Хто така? .-гикаючи, втупився червоними очима

В той день поговорити не вдалося. Тільки зрозуміла, яке важке сирітське життя у хлопчика. Вразило, що хлопчик якраз сам готував на кухні вечерю — і це в десять років!

Настав Новий рік. Діти радісно з яскравими подарунками обступили вчительку. Коли підійшов Стасик і вийняв свій пакет, загорнутий в газету, деякі засміялися.

Лариса Іванівна розмотала і здивовано вийняла з картонної коробочки … залізне кільце без камінчика і стару пляшку, на дні якої були парфуми. Вчителька зніяковіла від подарунка свого недавно нелюбимого учня, але зразу прийшла в себе пирснула парфуми собі на зап’ясті і одягла кільце.

– Тепер ви пахнете, як моя мама, тремтячим голосом сказав Стасик.

Діти затихли, а Лариса Іванівна непомітно витерла сльозу.

Згодом хлопчик став повертатися до життя. Він ділився зі своїм учителем проблемами, питав поради. До кінця навчального року настільки підтягнув предмети, кращих не було. У наступні роки тільки він перемагав в математичних олімпіадах не тільки в школі, в місті, а й в області.

Коли Стас закінчив школу, ніколи не забував свою вчительку. Завжди вітав її з днем народження. «Ви найкраща вчителька на світі!» – ці щирі слова були для неї безцінним подарунком.

Коли хлопець отримав диплом столичного медичного вузу, Лариса Іванівна отримала листа, де було написано:

«Серед моїх викладачів не було рівних вам. Ви моя улюблена вчителька».

Він часто писав їй, тепер уже спілкувалися по Інтернету, розповідав, що захистив кандидатську , працює хірургом в престижній клініці.

І кожен раз не забував написати, яка вона щира людина. І щороку на свій день народження з самого ранку Лариса Іванівна отримувала кошик квітів – тепер уже великий, де було безліч троянд, орхідей.

Ще трохи часу і Стас попросив зайняти місце мами на його весіллі. Це прохання настільки зворушило Ларису Іванівну, що вона не могла стримати сліз, вони безперервно капали на запрошення.

Вийняла з тієї ж старої картонної коробочки, яку зберігала всі ці роки, кільце без камінчика, бризнула парфумами на дні флакончика – берегла їх для особливого випадку.

Наречений Стас, обіймаючи вчительку, відчув мамин запах. І, немов дитина, сховав обличчя на її плечі, а вона ніжно гладила його по голові. І знову почула: «Ви добра людина, я ще такої не зустрічав у своєму житті».

А через рік Лариса Іванівна потрапила в лікарню – саме Стас її оперував. І саме його першим побачила, коли прийшла до тями після операції. Ніби в тумані бачила, як він схилився над нею і щиро посміхався:

– Ну, як наша хвора?

Замість відповіді взяла його руку, безсило стисла і тремтячим голосом прошепотіла:

– Пробач за все. Ти навчив мене бути хорошою.

І розповіла йому все, що думала погане про нього. І на душі стало легше …

You cannot copy content of this page