Математичка Лариса Іванівна спідлоба через окуляри дивилася на п’ятикласників.
Мимоволі погляд ковзнув на тихого худорлявого хлопчика, який сидів в кутку за останньою партою. Засмальцьований піджак з великими плямами, старенькі штанці, витерті на колінах.
Цього учня не полюбила одразу, як тільки взяла цей клас. Нічого не слухає і знову спить! «Простак безглуздий», — промайнуло в голові.
Чому не любила цього Стаса, і сама не розуміла. Адже не заважав, не кричав, не сміявся, а ось така неприязнь до нього була. Міг цілий урок просидіти і дивитися у вікно, навіть не відкривши зошит.
Якийсь нерозумний , навчання йому зовсім не дається. Тому що, що не запитаєш, просто стоїть і мовчить.
У зошиті невиконані домашні завдання, замість класних робіт тільки дата. “Ну що з ним робити? Треба буде розпитати їх першу вчительку, що це за родина, ймовірно, мати їм не займається , не інакше”.
– Надія Іванівна, пам’ятаєте Стасика? Хто батьки? запитала вчительку молодших класів.
– Чому ж ні? Такий неохайний хлопчик? важко зітхнула колега. Я той клас вчила тільки минулий рік, тому що попередня вчителька пішла в декрет. Краще візьміть характеристики, почитайте – будете дуже здивовані.
Лариса Іванівна відразу ж дістала папки в шафі. Ось, після першого класу.
Коли почала читати, була вражена від несподіванки.Тут чорним по білому написано: “Станіслав доброзичливий, турботливий, ввічливий, зі світлою посмішкою.Домашні завдання виконує ,все записує уважно” .
У другому класі вчителька відзначила наступне: “Чудова дитина. Має багато друзів, допомагає однокласникам. Дуже здібний, талановитий хлопчик, особливо йому дається математика”.
Характеристика в третьому класі шокувала: “Мати пішла з життя.Хлопчик залишився на вихованні батька.
Він намагається боротися. Але батько загуляв після трагедії, уваги дитині приділяє мало”.
У четвертому класі про Стасика писали вже наступне: “Розсіяний, не відповідальний, немає друзів, спить на уроках, не готує домашні завдання”.
Від прочитаного Лариса Іванівна була шокована : чого-чого очікувала, тільки не такого! Вона й гадки не мала, що цей хлопчик нещасний! Стало соромно перед собою, аж почервоніла від свого упередженого ставлення до дитини.
Всю ніч думка про хлопчика не давали спокою . На наступний ранок дізналася його адресу і пішла до Стаса додому. У квартирі стояв неприємний запах, під сигаретним димом нічого не було видно.
– Хто там, ? .. почула з кімнати чоловічий голос.
Стасик ніби заціпенів, боязко дивився на Ларису Іванівну. Нарешті вийшов його батько. У брудній матроській майці, рваних спортивних штанях, зі скуйовдженим волоссям.
– Хто така? .-гикаючи, втупився червоними очима
В той день поговорити не вдалося. Тільки зрозуміла, яке важке сирітське життя у хлопчика. Вразило, що хлопчик якраз сам готував на кухні вечерю — і це в десять років!
Настав Новий рік. Діти радісно з яскравими подарунками обступили вчительку. Коли підійшов Стасик і вийняв свій пакет, загорнутий в газету, деякі засміялися.
Лариса Іванівна розмотала і здивовано вийняла з картонної коробочки … залізне кільце без камінчика і стару пляшку, на дні якої були парфуми. Вчителька зніяковіла від подарунка свого недавно нелюбимого учня, але зразу прийшла в себе пирснула парфуми собі на зап’ясті і одягла кільце.
– Тепер ви пахнете, як моя мама, тремтячим голосом сказав Стасик.
Діти затихли, а Лариса Іванівна непомітно витерла сльозу.
Згодом хлопчик став повертатися до життя. Він ділився зі своїм учителем проблемами, питав поради. До кінця навчального року настільки підтягнув предмети, кращих не було. У наступні роки тільки він перемагав в математичних олімпіадах не тільки в школі, в місті, а й в області.
Коли Стас закінчив школу, ніколи не забував свою вчительку. Завжди вітав її з днем народження. «Ви найкраща вчителька на світі!» – ці щирі слова були для неї безцінним подарунком.
Коли хлопець отримав диплом столичного медичного вузу, Лариса Іванівна отримала листа, де було написано:
«Серед моїх викладачів не було рівних вам. Ви моя улюблена вчителька».
Він часто писав їй, тепер уже спілкувалися по Інтернету, розповідав, що захистив кандидатську , працює хірургом в престижній клініці.
І кожен раз не забував написати, яка вона щира людина. І щороку на свій день народження з самого ранку Лариса Іванівна отримувала кошик квітів – тепер уже великий, де було безліч троянд, орхідей.
Ще трохи часу і Стас попросив зайняти місце мами на його весіллі. Це прохання настільки зворушило Ларису Іванівну, що вона не могла стримати сліз, вони безперервно капали на запрошення.
Вийняла з тієї ж старої картонної коробочки, яку зберігала всі ці роки, кільце без камінчика, бризнула парфумами на дні флакончика – берегла їх для особливого випадку.
Наречений Стас, обіймаючи вчительку, відчув мамин запах. І, немов дитина, сховав обличчя на її плечі, а вона ніжно гладила його по голові. І знову почула: «Ви добра людина, я ще такої не зустрічав у своєму житті».
А через рік Лариса Іванівна потрапила в лікарню – саме Стас її оперував. І саме його першим побачила, коли прийшла до тями після операції. Ніби в тумані бачила, як він схилився над нею і щиро посміхався:
– Ну, як наша хвора?
Замість відповіді взяла його руку, безсило стисла і тремтячим голосом прошепотіла:
– Пробач за все. Ти навчив мене бути хорошою.
І розповіла йому все, що думала погане про нього. І на душі стало легше …