Ангеліна Петрівна була суворою жінкою, у якої через різкий характер довгий час не складалося особисте життя. Лише у тридцять шість років вона вийшла заміж за чоловіка, достатньо м’якого, щоб терпіти її непростий характер.
Однак незабаром нове випробування: ніяк не вдавалося зачати дитину. І лише через три роки, десятки обстежень її та чоловіка й одне невдале ЕКЗ, вона побачила на тесті омріяні дві смужки. І ось у розпал яскравої осені в Ангеліни Петрівни народилася донька Дарина.
Ангеліна Петрівна виходила з пологового будинку в супроводі коханого чоловіка, тримаючи на руках спляче немовля, і з радістю дивилася, як природа грає золотими та червоними барвами на деревах. Тоді її щастю не було меж, адже життя, здавалося б, тільки починалося.
Але щастя тривало недовго. Через рік після народження Дарини чоловік Ангеліни Петрівни пішов з життя від зупинки серця. І всі турботи про дитину, включаючи фінансові, повністю лягли на її плечі.
Ангеліна Петрівна з гідністю перенесла всі негаразди, проте її характер озлобився.
До того ж Дарина, дорослішаючи, не виправдовувала сподівань матері. Вона росла тихою, спокійною і цілком звичайною дитиною, тоді як Ангеліна Петрівна мріяла про те, що її донька завжди буде попереду всіх, виділятиметься і проявить неординарні здібності змалку.
Вона віддала дівчинку на гімнастику, англійську мову та спів, але Дарина швидко закинула і те, і інше, і третє. Успадкувавши мамину впертість, вона не робила нічого проти своєї волі. Єдиною втіхою для Ангеліни Петрівни було те, що Дарина з дитинства любила читати.
Але це ніяк не впливало на її успіхи, хіба що з української мови були хороші оцінки. При цьому Дарина була слухняною й доброю дівчинкою, яка хотіла порадувати маму, але не витримувала її завищених вимог.
А ще в їхніх стосунках був третій зайвий. Точніше, третя зайва.
Дочка маминої подруги. Свєта.
Мама Свєти, Клавдія Іванівна, теж народила її пізно і ніколи не пропускала нагоди похвалитися досягненнями доньки. То вона грає головні ролі майже у всіх виставах у дитячому садку, то перемагає у танцювальних конкурсах, при цьому встигаючи допомагати мамі по господарству, а ту невеличку рекламу, де знялася її донька, Клавдія Іванівна показувала щоразу, коли зустрічалася з Ангеліною Петрівною.
— Моя донька — просто диво! — розпиналася Клавдія Іванівна, розпливаючись у підлесливій посмішці.
А Ангеліна Петрівна знемагала від заздрості, і своє невдоволення вона потім виливала на доньку.
— Подивися на себе, яка ти нечупара! — злісно шипіла вона на Дарину, коли та поверталася з прогулянок у трохи забрудненому одязі. — Ось подивилася б на свою однокласницю Свєту, вона-то — сама акуратність!
Ангеліна Петрівна воліла не помічати, як боляче Дарині було від цих слів. Не помічала вона й жодних досягнень доньки. Для неї вони всі були надто дрібними. А ось вказати на промахи — це приємна справа! Не забуваючи порівняти непутню Дарину з ідеальною Свєтою.
Ангеліна Петрівна сердилася, що Дарина виростає пасивною й безініціативною, не беручи до уваги, що, коли Дарина намагається чогось навчитися, але припускається помилки, вона сама перетворює цю помилку на абсолют. І ще довго потім згадує про це, не забуваючи зазначити, наскільки краще в цьому проявляє себе Свєта.
Як одного разу сталося з піджаком, який Дарина вирішила попрасувати перед Першим вересня. Ніхто не пояснив дівчині, як поводитися з ніжною тканиною, і в результаті вона спалила піджак, ледь торкнувшись його розпеченою праскою.
— Треба було прасувати через ганчірку, дурепа, ти нічого не вмієш! — обурювалася Ангеліна Петрівна, згадуючи барвисті розповіді Клавдії Іванівни про те, яка її Свєта розумниця, що вже у свої чотирнадцять вона й готує, й прибирає, й прасує весь одяг на радість мамі.
«А моя ж — суцільне розчарування», — з досадою думала Ангеліна Петрівна.
Але серце в неї було не кам’яне. Вона щиро переживала за доньку і просто хотіла її мотивувати, так само, як у дитинстві мотивували її.
Ангеліна Петрівна просто накладала своє життя на життя доньки, і оскільки вона колись, дивлячись на інших, могла знайти собі приклади для наслідування та стати кращою, долаючи різні труднощі, то й Даринв мала робити так само.
Ангеліна Петрівна не врахувала, що Дарині потрібно було набагато більше ласки й ніжності, що треба було не тільки вимагати від неї, а й обережно направляти та частіше хвалити. А під тиском Дарина сама опускала руки в будь-яких починаннях і ставала лише ще більш закритою та замкнутою.
Вона, незважаючи ні на що, любила матір, але дедалі більше віддалялася, розуміючи, що не дочекається підтримки. А Ангеліна Петрівна помічала лише те, що Дарина дедалі більше віддалялася від її уявного, схожого на Світлану, ідеалу.
Але так несподівано сталося, що в чомусь Дарина змогла перевершити Свєту в очах Ангеліни Петрівни.
Дівчина змогла вступити на державне фінансування до ВНЗ, а Свєта — ні. І, незважаючи на всі запевнення Клавдії Іванівни, що вища освіта зараз нічого не варта, і що її дочка займається улюбленою та прибутковою справою — манікюром, Ангеліна Петрівна трохи зловтішалася й пишалася Дариною.
Однак похвали матері після всіх цих років холодного осуду Дарина вже не могла сприймати нормально. Та й гордість Ангеліни Петрівни тривала недовго. Довчившись до бакалаврату, Даринк відверто втомилася й покинула навчання, вирішивши не продовжувати навчання в магістратурі.
Ангеліна Петрівна, яка встигла помріяти, що дочка стане мало не кандидатом наук, неймовірно засмутилася.
— І куди ти тепер підеш? Недоучка! — презирливо язвила вона.
— Піду працювати! Бакалавр теж вважається вищою освітою! — огризалася у відповідь Дарина.
Але цього разу Ангеліна Петрівна так просто не залишила дочку в спокої. Вона дуже хотіла, щоб Дарина хоч чимось перевершувала Свєту. І навіть коли Дарина влаштувалася на роботу за фахом, Ангеліна Петрівна наполегливо вимагала вступити до магістратури.
Вона навіть була готова утримувати її під час навчання, аби тільки дочка йшла за її вказівками. А Дарина продовжувала все це вислуховувати. Їй просто не вистачало сміливості серйозно заперечити або взагалі виїхати від матері.
Через ставлення Ангеліни Петрівни Дарина так і не навчилася вірити в себе і справді боялася, що в самостійному житті у неї нічого й ніколи не вийде. Вона стала залежною від материнського контролю і, зрештою, не витримала тиску Ангеліни Петрівни, почавши після роботи готуватися до вступних іспитів для вступу до магістратури наступного року.
Ангеліна Петрівна була задоволена, але все ж хвилювалася, що дочка не зможе скласти іспити після річної перерви, тому чим ближче наближався термін вступних іспитів — тим сильніше вона тиснула, щоб Дарина старанніше готувалася.
А Дарині, навпаки, ідея з магістратурою подобалася дедалі менше. Вона звикла до роботи, її все влаштовувало, і тому не хотілося повертатися до навчання лише заради амбіцій матері.
Дочка й мати часто сварилися, але в підсумку Ангеліна Петрівна все одно брала гору. Однак їхні стосунки стали зовсім напруженими, і це трохи пригнічувало Ангеліну Петрівну. Проте бажання бачити свою дочку хоча б у чомусь успішною було для неї важливішим.
Тому загалом життя Ангеліни Петрівни йшло своєю чергою… поки одного вечора, повертаючись із магазину, вона не застала на сходовій клітці заплакану Клавдію Іванівну.
— Що сталося? — Ангеліна Петрівна одразу ж кинулася до сусідки, та поспішно витерла сльози й похитала головою:
— Нічого, йди додому, я теж зараз піду.
— Ні, давай вип’ємо чаю, і ти мені все розповіси.
Клавдія Іванівна ще деякий час слабо опиралася, але зрештою погодилася. І коли чашки були розставлені, чайник закипів, а чай налитий, під чарівні аромати м’яти та суниці Клавдія Іванівна розповіла свою історію, яка шокувала Ангеліну Петрівну.
Як виявилося, Свєта насправді завжди була примхливою й норовливою дитиною і вже дуже давно не зважала на думку своєї матері. Вона грубіянила, принижувала й відбирала у Клавдії Іванівни майже всю пенсію, а тепер взагалі чекає на дитину й хоче жити окремо в квартирі зі своїм хлопцем, а матір виселити на дачу.
— І їй байдуже, що там холодно! Каже, щоб я купила переносну пічку, — скаржилася Клавдія Іванівна, схлипуючи в хустинку.
— Але як же… — дивувалася Ангеліна Петрівна. — Ти ж завжди казала…
— Я багато чого прикрашала. Видавала бажане за дійсне. Це все проклята заздрість!
— Заздрість? Ти мені заздрила?!
— Так! У тебе росла така мила дівчинка, завжди віталася, і я бачила, як вона часто допомагала тобі нести сумки з магазину. Так, я часто спостерігала за нею з вікна, вона ж ще й добра, підгодовувала місцевих котів і голубів. Не те що моя Свєтка, завжди думала тільки про себе, а тепер зовсім відбилася від рук.
Що ж я пропустила в її вихованні? Поняття не маю. Мені було так соромно! Особливо на тлі твоєї Дарини. Тому й розповідала казки про золоту доньку, яка що б не зробила — все добре.
Ангеліну Петрівну ніби опустили в ополонку. І вона точно знала, що це було. Усвідомлення. Вона раптом під зовсім новим кутом поглянула на все своє життя і на те, якою Дарина була насправді.
Ангеліні Петрівні відкрилася й уся неприємна правда про те, як вона сама поводилася зі своєю дочкою. Наскільки ж вона була несправедливою!
А Дарина все мовчки терпіла, і справді, вона часто їй допомагала, а Ангеліна Петрівна лише сердилася, вважаючи, що Дарина недостатньо старається. І при цьому дівчина все одно любила свою непутню матір, яка мріяла про вигадки.
Нарешті Ангеліна Петрівна відчула гостру потребу вибачитися перед дочкою, сказати їй, що вона насправді відчуває. Адже тільки зараз вона зрозуміла, що Дарина, напевно, вважає себе нелюбою.
Такого не можна допустити! Тому, втішивши сусідку й проводивши її, Ангеліна Петрівна купила торт і стала чекати Дарину з роботи, щоб розповісти їй усе.
Але замість Дарини мати дочекалася лише страшного дзвінка. Керівник Дарини повідомив, що на роботі їй стало зле, і її відвезли до лікарні. У нестямі від жаху Ангеліна Петрівна помчала до доньки.
Пам’ятаючи, що сталося з чоловіком, вона зовсім знервувалася, доки добиралася до лікарні. І хоч годин прийому вже не було, вона вмовляннями та благаннями домоглася, щоб її впустили. І ось, розгублена й заплакана, вона з’явилася перед Дариною.
На щастя, у тієї була сильна перевтома, і про всяк випадок її вирішили залишити в лікарні на кілька днів для обстеження. Про це вона й розповіла переляканій матері. Але Ангеліна Петрівна все одно не могла знайти собі місця від почуття провини.
— Пробач мене, донечко! — розплакалася вона прямо в палаті. — Пробач за все! Тобі не потрібна ніяка магістратура, якщо ти не хочеш! Іди своїм шляхом, а я прийму будь-який твій вибір, ти для мене найкраща! Краща за всіх! Пробач, що не казала тобі цього раніше, це я дурна, але тепер усе буде інакше!
Від слів матері Дарина сама розплакалася й міцно обійняла Ангеліну Петрівну, наче найдорожчу людину на всьому світі.
— Тільки ми одна в одної є, мамочко! — схлипнула Дарина. — Звісно, я тебе пробачаю! Усе буде добре!
Вони ще довго відверто розмовляли одна з одною, плакали й обіймалися, але це стало початком нових, зовсім інших стосунків між матір’ю та донькою, сповнених щирості, тепла й розуміння, які вони потім збережуть протягом багатьох років. І справді, попри всі негаразди, у них усе було добре.
