Жив був принц. Одружився він не з принцесою, а з звичайною дівчиною. Так уже вийшло. Дружина прокидалася засвітло, готувала вечерю та йшла на роботу.
Принц же, хоч і був не багатий, працювати не міг, бо був тонкою, вразливою та творчою натурою. Він любив музику, правда тільки свою, і складав пісні.
Але ніхто його творчості не розумів. Продюсери не вишиковувалися в чергу, а самому йти на уклін було нижче його гідності.
Увечері приходила дружина, приносила важкі сумки з їжею, готувала, прибирала, прала та гладила.
Принц лежав на дивані, задумливо дивлячись у стелю і думав: — Ех, не з тою я одружився! Це через неї нічого не виходить! Він кис і куксився, а дружина дуже свого чоловіка цінувала, тому що розуміла, що особистість він творча, не подружжя їй – простої і звичайної дівчини.
Принц частенько на дружину вигукував: — Все через тебе! Занапастила кар’єру мою творчу! А дружина винувато дивилася на підлогу і мовчала.
Якось принц не витримав і вигнав дружину з дому на всі чотири сторони. “Давно пора!” -думав він, – “Нарешті справи мої в гору підуть!” Через кілька днів запаси їжі скінчилися і принц пригорюнився.
Став дзвонити, шукати дружину. “Так і бути” – думає, – нехай тут живе. ” А дружина до нього повертатися навідріз відмовилася, щоб його творчу кар’єру не губити.
Дуже вже вона його любила і поважала. Сидить принц на дивані, думає:
— Через неї все, прокляту! Ось повернулася б, обід приготувала, дивишся — і творча кар’єра пішла б у гору.
