Багато хто дивувався, чому Олена дружить із Наталею.
– Ви ж зовсім різні, – зауважила одного разу приятелька.
– Протилежності притягуються, – посміхнулася Олена.
Дійсно, вони з Наталею чудово доповнювали одна одну. Олена була кмітливою і працьовитою, у школі на контрольних робила обидва варіанти, за себе і за подругу, в інституті допомагала тій писати реферати і курсові. Зате Наталя була чарівною, легко вливалася в будь-яку компанію, без неї Олена самотньо сиділа б удома.
Вони зберегли дружбу і після навчання, зустрічалися кожні вихідні, щоб обговорити своє життя і трохи поскаржитися.
– На роботі просто морок, – одного разу розповіла Наталя. – Начальниця чіпляється, за кожну дрібницю позбавляє премії і малює штрафи. Знаю, в чому справа, я молодша і красивіша, вона заздрить. Ненавиджу жіночі колективи!
– Не всі жінки такі, – заперечила Олена. – У нас відділ продажів суто жіночий, але ми дружимо і підтримуємо одна одну. Хочеш до нас? Якраз вакансія відкрилася.
– Було б чудово! – зраділа Наталя.
Як Олена й очікувала, подруга швидко зачарувала начальника і клієнтів. Однак через якийсь час Наталя повернулася з обіду заплакана, а на розпитування Олени поскаржилася:
– Начальник мене оштрафував ні за що!
В іншій ситуації Олена не втрутилася б, але ж йшлося про її вірну подругу, і вона вирушила до начальника. Вислухавши її, той мовчки знайшов на комп’ютері запис телефонної розмови Наталки і клієнта, який давно співпрацював із компанією. Прослухавши його, Олена тільки ахнула.
– Ти назвала клієнта собачим хвостом?! – налетіла вона на подругу.
Наталя спробувала було розплакатися, але коли зрозуміла, що Олена налаштована серйозно, перейшла в наступ:
– Він до мене клеївся! Але ж цей чоловік років на п’ятнадцять мене старший, у нього лисина, фу-фу-фу!
– Відшила б його м’яко і ввічливо, грубити точно не можна. Ти підставляєшь компанію, усе, що скажеш, позначиться на її репутації.
– Звідки тобі знати, що робити в такій ситуації, ти в ній ніколи не опинишся! – хмикнула Наталя.
Олена відсахнулася. Вона давно звикла до думки, що Наталя красивіша, і навіть перестала заздрити подрузі, а та завжди твердила:
– Ти вродлива, Оленко, а хто цього не бачить, той сліпий!
Словесний стусан, та ще й з торжествуючим обличчям, став для Олени несподіванкою і зачепив сильніше, ніж усі ситуації, коли хлопці йшли знайомитися з подругою, а її ігнорували.
– Будь ввічливою, – нарешті вимовила вона. – Від цього і моя репутація залежить, я ж рекомендувала тебе на цю роботу.
– Дякую, благодійниця моя! – зі знущанням поклонилася Наталя.
Це стало останньою краплею. Олена повернулася за стіл і ігнорувала подругу весь день, а ввечері пішла раніше за неї.
Наступного ранку Наталя кинулася їй на шию:
– Вибач, Оленко, я вчора зірвалася на тобі, бо засмутилася. Давай не будемо ображатися одна на одну, ми ж найкращі подружки. Ось, я купила тобі улюблені цукерки.
Олена відтанула і пробачила подружку. Щоправда, коли вона відкрила цукерки, виявилося, що це улюблений сорт Наталі, з арахісом, на який у самої Олени була алергія.
“Нічого, головне – це намір”, – втішила вона себе.
Після своєї помилки Наталя виправилася, стала уважнішою і ввічливішою, навіть здружилася з жіночим колективом. Олена не могла натішитися успіхами подруги.
Але одного разу сталося дивне. Олена зібралася на обід і покликала із собою Наталю, але та відповіла:
– Вибач, не можу, треба доробити дещо.
Олена обернулася до іншої колеги:
– Ти-то йдеш?
– У мене звіт, – відповіла та, навіть не піднявши голови від комп’ютера.
Відмовилися йти з нею і всі інші, причому більшість колег дивилися то вбік, то в комп’ютер, але тільки не на Олену. А коли вона повернулася, в кабінеті разом повисла важка тиша, хоча за секунду до цього з-за дверей линула жвава балаканина.
– Про мене говорили? – жартівливо запитала Олена Наталю.
– Зарозумілість у тебе, звісно! Думаєш, тільки про тебе й говорять, – фиркнула подруга.
Та ж історія повторилася і наступного дня, і через день. Колеги просто відмовлялися куди-небудь іти з Оленою, а якщо вона приєднувалася до них у їдальні, вони спішно закінчували обід і тікали.
А одного разу при ній дівчата поспішно посунули стільці так, щоб за столом не залишилося місця ще для однієї людини.
Для Наталі при цьому містечко знаходилося. Її колеги завжди кликали і на обід, і в кафе після роботи. Коли на день народження запросили тільки Наталю, а Олену проігнорували, та не витримала і покликала подругу вбік:
– Що сталося, чому мене раптом усі почали ігнорувати?
– Дурниці, тобі здається, – відмахнулася Наталя.
Олену ця відповідь не задовольнила, і вона повторила запитання іншій колезі, з якою донедавна мала добрі стосунки. Та виявилася більш балакучою.
– Дівчаткам ніяково з тобою спілкуватися, враховуючи, що ти потрапила на своє місце по блату, – пояснила дівчина.
– Бояться, що ти все донесеш своєму дядькові, тому, який брат батька.
– Брат мого батька – слюсар на заводі, який стосунок він має до нашої роботи? – здивувалася Олена.
– А хіба директор не твій дядько? – у свою чергу, здивувалася колега. – Він Кучеренко, і ти теж.
– Та це майже найпопулярніше прізвище в країні!
– Наталя сказала, ви рідня, тому тобі й премії постійно платять.
Покликана до відповіді подруга округлила очі:
– Оленко, чого ти слухаєш дурочку? Я знаю, що відбувається, нас намагаються посварити. Я ж казала, жіночий колектив – це гадючник, усі норовлять одне одного вжалити.
Олена остаточно заплуталася, хто бреше і кому вірити, але про всяк випадок пояснила колегам, що для директора вона просто робітник, жодних преференцій за приналежність до роду Кучеренків не отримує.
Після цього пані на роботі стали до неї м’якшими, але у стосунках збереглася прохолода, Олена не забула влаштованого без причини бойкоту.
Передноворічний аврал видався гарячим, начальство квапило з виконанням плану продажів і звітами. Олені доводилося затримуватися на роботі, щоб заповнити папери за себе і за Наталю.
Та, як і в школі, пасувала перед звітною роботою, яку треба робити на час.
– Що б я без тебе робила, – зітхнула Наталя, присьорбуючи чай і дивлячись, як Олена бігає пальцями по клавіатурі, заповнюючи за неї звіт.
– Працювала б сама, – огризнулася Олена.
Вона не хотіла, щоб це прозвучало так грубо, просто дуже втомилася, і роздратування прорвалося.
– Чого ти гарчиш, сама ж запропонувала допомогти! – образилася Наталя, відкушуючи цукерку.
– Я запропонувала навчити, а не робити звіт цілком. У мене плани сьогодні, а треба ще буде все це начальнику показати.
– Що за плани? – зацікавилася Наталя.
– Побачення, але, мабуть, перенести доведеться, – неохоче відповіла Олена.
– Ні в якому разі! – сполошилася Наталя. – Ось що, залишок я сама заповню, потім відправлю твоє і моє начальнику сама, а ти біжи до свого Ромео. І візьми мої парфуми, постань перед ним у всій красі.
“Усе ж таки Наталя хороша подруга, хоча й безвідповідальна”, – подумала Олена, тікаючи.
Наступного ранку вона прийшла на роботу в доброму гуморі, оскільки побачення вдалося, кавалер виглядав багатообіцяючим. Враження зіпсував тільки вигляд начальника, який підстерігав Олену на порозі.
– Ти чого понаписувала? – накинувся він на підлеглу. – Мені треба було сьогодні звіти відправити, а через тебе тепер затримуємося. Якщо відділ премії позбавлять, будеш сама перед усіма пояснювати.
– Я ж учора все закінчила! – здивувалася Олена.
Однак пред’явлений начальником звіт виглядав глузуванням, куці уривки цифр, причому половина – невірні.
– Нічого не розумію, коли я просила Наталю відправити, все було гаразд, – пробурмотіла Олена.
Наталя на запитання знизала плечима:
– Я взагалі в документ не заглядала, одразу відправила. Напевно, збій або вірус якийсь. Нічого, ти швидко переробиш, для тебе це раз плюнути.
Олені довелося затриматися після роботи, а відділ мало не позбавили премії. Коли Наталя дізналася, що вони можуть залишитися під Новий рік без додаткових грошиків, вона голосно обурилася:
– Нечесно забирати гроші через одну людину! Ми-то все вчасно зробили, причому ідеально, до мого звіту взагалі не підкопатися.
– Тільки тому, що я майже все зробила за тебе, – не витримала Олена.
– Брехня, я все підготувала сама, ти тільки показала мені, як це робити, – спокійно заперечила Наталя.
Олена мало не втратила дар мови від такої безпардонної брехні.
– Навіщо ти брешеш, Наталю, всі ж бачили, як я заповнювала його за тебе. Правда ж, народ?
Колеги дружно відвели очі і пробурмотіли щось незрозуміле, а начальник стукнув кулаком по столу:
– Досить цього дитячого садка, мене не хвилюють твої виправдання. На перший раз пробачаю, тому що до цього ти працювала відмінно, але наступного разу будуть серйозні проблеми.
Наталя перед тим, як піти додому, підійшла до Олени і співчутливо сказала:
– Ось він козел, так?
– А хто тоді ти? Брешеш, звинувачуєш мене при всіх.
– Я не могла сказати правду, – пояснила Наталя. – Я ж недовго працюю, раптом мене звільнили б, якби дізналися, що я навіть звіт заповнити не можу.
Олена взяла сумку, мовчки розвернулася і пішла.
З Наталею вона намагалася більше не спілкуватися, тепер вони приходили на роботу і йшли порізно. Новий звіт Олена відправила сама, простежила, щоб той дійшов цілим і неушкодженим. А коли Наталя запитала, як зробити формулу в “Екселі”, вона відрізала:
– Поглянь в інтернеті.
– Ти чого така зла? – образилася Наталя. – Із хлопцем посварилася, чи що? Нічого дивного, таку злу жоден чоловік не витримає. Якщо ти обличчям не вийшла, треба бути добрішою, щоб хоч чимось хлопця втримати.
– Що з тобою таке? – здивувалася Олена. – Я тебе не впізнаю, раніше ти так не говорила.
– Так ти ж перша на мене нападати почала, – не моргнувши оком, заявила Наталя.
– Та коли?
Наталя фиркнула, встала з крісла і попрямувала в коридор. Олена подумала, що подруга вирішила просто втекти від конфлікту, але незабаром її викликали на килим.
– Робота не місце для зведення особистих рахунків, – заявив начальник. – Чому ти лаєшся з Наталею замість того, щоб працювати?
– Це все неправда, – обурилася Олена.
Наталя, яка сиділа в кутку, раптом розплакалася:
– Спочатку ти відволікала мене розмовами про свого хлопця, потім зірвалася через те, що ви посварилися. Але я ж ні до чого!
Олена втратила дар мови. Ситуація була такою сюрреалістичною, що вона не знала, як реагувати і що говорити. Ясно було одне, їй тут не повірять. Начальник зі співчуттям поглядав на Наталю, яка навіть у сльозах була прекрасна, як героїня кіно, на Олену ж дивився з обуренням.
“Марно щось говорити і виправдовуватися, тут треба бути хитрішою”, – подумала Олена.
– Вибачте мене, я більше так не буду, – смиренно промовила вона. – Можна йти? Мені зараз клієнт телефонуватиме, не хочу пропустити.
Виходячи з кабінету, вона помітила здивований і насторожений погляд Наталі.
Пізніше Олена підстерегла подругу в коридорі й запитала:
– Навіщо ці підстави і плітки? Я була до тебе добра, допомогла знайти хорошу роботу, подружила з усіма, зробила за тебе звіт.
– Ти занадто багато про себе уявила! – хмикнула Наталя, переконавшись, що їх ніхто не чує.
– Вважаєш себе найрозумнішою, а мене непрохідною дурепою. Ось тільки ти за мене вчилася, ти мені роботу підібрала, тож питання, хто з нас дурніший. Дякую, звичайно, за всі твої послуги, але далі я сама. Тобі час йти, я тебе виживу.
Олені стало гірко, вона раптом зрозуміла, що Наталя роками нею користувалася.
“Як я могла цього не помічати? Наталя права, я справді дурепа”, – подумала вона.
Намагаючись не показати, як їй боляче, Олена усміхнулася:
– Думаєш, ти впораєшся з роботою без мене? Ну подивимося, на скільки тебе вистачить.
Через кілька днів у компанію звернувся перспективний клієнт, контракт із яким міг принести непогану суму.
– Можна я буду з ним працювати? – заплескала Наталя віями, зворушливо дивлячись на начальника.
– Взагалі я хотів доручити це Олені, у неї великий досвід, – відповів той.
– Нехай Наталя візьме, покаже себе, – заперечила Олена.
Начальник погодився, а Наталя насторожено стрельнула очима на колишню подругу.
“Думає, я буду будувати підступи і заважати працювати”, – зрозуміла Олена. – “Мені не потрібно це робити, вона прекрасно впорається з провалом без мене”.
Так і вийшло. Клієнта Наталя зачарувала швидко, а ось у документах заплуталася, адже вона звикла, що паперову роботу за неї робить подруга. Вона спробувала змусити інших колег обслуговувати її, як це робила Олена, але ніхто не погодився. У підсумку документи вирушили пізніше, не туди і з величезними помилками.
Та ж невдача чекала на Наталю і з іншим клієнтом. Дуже скоро дівчина виявила, що красивих очей і пари струнких ніг для роботи недостатньо. Вона почала злитися і зганяти злість своїм улюбленим способом. Спершу Наталя пустила слух про те, що колишня подружка нерозбірлива у зв’язках.
– Ми тому й посварилися, я не схвалюю таке безладне особисте життя, жінка повинна себе берегти, – розповіла вона колегам.
Олена тільки посміялася над цими чутками.
“Радійте пліткам, поки можете, скоро Наталя добереться і до вас”, – подумала вона, дивлячись, як колеги її цураються.
Скоро Наталя почала лихословити і про інших. Дуже швидко колеги склали два і два, знайшли джерело пліток і стали цуратися пліткарку.
Наталя розсердилася від цього сильніше і спробувала підставити одну з колег, видавши її звіт за свій. На цьому її кар’єра і закінчилася. Наталю швидко звільнили, а йдучи, вона вигукнула:
– Так і знала, що ваш зміїний колектив мене виживе!
“Справа не в колективі, а в одній змії, яка своєю отрутою отруїла всіх”, – подумала Олена.
– Із заздрісними людьми мені не по дорозі, – говорила вона. – Замість того щоб налагодити своє життя, вони руйнують чуже. Від них, як від змій, треба триматися подалі.
