Мої стосунки з коханим планомірно розвивалися майже два роки, перш ніж ми зважилися зв’язати себе узами шлюбу. Зі свекрухою стосунки у мене були непоганими, навіть хорошими. Я ставилася до неї з повагою.
Вона ж ніколи навіть не робила жодних зауважень у мій бік, ніколи не створювала проблем. Я зраділа, коли свекруха взяла на себе витрати, пов’язані з нашим скромним весіллям.
Мої батьки сплатили лише невелику частину, оскільки з фінансами було туго. Вони також були раді, як усе складається. Потрібно сказати, що до весілля я жила з батьками. Коханий жив з мамою, у них трикімнатна квартира.
І після весілля я переїхала до нього. Мені здавалося, що це абсолютно нормально, що я житиму разом із чоловіком. Але потім свекруха заявила, що хоче серйозно поговорити з нами.
Чесно кажучи, ми з нею весь час спілкувалися так добре, наскільки це взагалі можливо. Тому я й подумати не могла, що наша розмова піде за якимось неприємним сценарієм. Навіть не підозрювала, що все обернеться ось так.
Свекруха ж почала розмову здалеку. Згадала й те, що вона сама виховувала сина, як ставила його на ноги, як вкладала в нього всі сили та гроші. Потім згадала, що вона допомогла йому здобути хорошу освіту та влаштуватися на роботу.
Не забула і про весілля, на яке вона витратила гроші. Після цього заявила, що свій обов’язок перед сином вона виконала повністю, тому на її рішення ображатися не потрібно. І вона хоче, щоб ми шукали собі окреме житло.
Жили окремо, а на допомогу не розраховували. Тому що тепер вона хоче пожити для себе. Поки я сиділа з відкритим ротом, свекруха продовжувала, що двері її квартири для нас завжди відчинені, вона буде рада бачити нас у гостях.
І тут же попередила, що якщо ми заведемо дітей, то їх виховуватимемо без її допомоги, адже вона не нянька, а бабуся. Привезти іноді онуків – будь ласка. Нянчити їх постійно – ні.
Я почала говорити про те, що це тепер і наш дім, але чоловік не дав мені договорити. Ми пішли до своєї кімнати, намагаючись переварити все, що тільки-но почули.
Навздогін я тільки вловила, як свекруха каже, що коли ми будемо в її віці, то обов’язково все зрозуміємо. Нічого собі заявочки! Все було нормально, спілкувалися як виховані люди, і тут їй таке в голову прийшло.
Причому чоловік трохи помовчавши, став на бік матері. І тепер активно шукає куди ми можемо переїхати. Та ще й натякає, що мені було б непогано роботу знайти. А як же медовий місяць?
Проведемо його в якійсь орендованій халупі? А свекруха тим часом у трикімнатній квартирі “житиме для себе”? Хіба це нормально? Чи матір не має допомогти молодятам стати на ноги?
