Хочу поділитися і я своєю історією. Коли я знайшла нове місце роботи, до мене почав залицятися постійний клієнт. Я працювала в магазині з будівельними матеріалами, він часто робив закупки в нас, так як займався виробництвом меблів.
Якийсь час все було ніяк, от просто ніяк, а потім він почав залицятися. Він довго до мене ходив. А з урахуванням того, що наш магазин ще і побічно продавав його вироби, він заходив все частіше, то по накладні, то до директора, з яким дружив.
Як результат, щодня я його бачила, звикла до Ігоря неймовірно. Просто звикла і все. І от нещодавно він запросив мене на побачення.
Він дуже перспективний хлопець, мільйони і зірку з неба не обіцяє, але так і сказав, що мовляв, будемо жити як всі.
Через місяць таких зустрічань, якось поміж іншим він обмовився про те, що пора було б одружитися. Точніше узаконити стосунки, без всієї маячні в вигляді сукні гостей в голубів.
Я обіцяла подумати, а потім погодилася під його тиском. А тепер я думаю. І ці думки не дають мені зосередитися на чомусь іншому.
Все через те, що я його не кохаю. Він мені подобається, у нас гарні стосунки, і я навіть не сумніваюсь, що життя з ним буде щасливим, але чи буду щасливою я – питання.
Окрім поваги і симпатії за пів року, що я з ним знайома, я не відчула нічого. Коли він запропонував одруження, мені було приємно і неочікувано, але нічого в середині не сталося, не було метеликів.
Його пропозиція прозвучала, як партнерська чи ділова угода. Ось, наче, я тобі дах над головою, спокій, ти мені діток та борщі, і будемо як всі.
Скоро мені доведеться сказати кінцеву відповідь з цього приводу, а ще приїздить моя мама на мій день народження, він і своїх батьків покликав. Словом, в мене є 3 дні, щоб щось вирішити. Благаю, допоможіть.
