Я розійшлась із чоловіком і залишилася з донькою. Нічого поганого про чоловіка сказати не можу: він допомагає нам, любить дочку.
Розійшлися ми оскільки чоловік завжди наполягав у тому, щоб залишила свою роботу, а не хотіла сидіти вдома, так як свою роботу дуже люблю.
Працюю перекладачем, часто буваю у відрядженнях. Ось до цієї цікавої та доброї роботи чоловік мене й ревнував. Отак без скандалів ми й розійшлися.
Через деякий час я познайомилася з чоловіком і він переїхав до мене. Стали жити разом. Дочка поставилася до нього байдуже – у неї своя компанія, вона не вникала у мої справи.
Але через деякий час дочка якось змінилася: стала норовливою, некерованою, норовливою, почала віддалятися від мене. Я не могла зрозуміти, у чому річ.
Може, вона посварилася зі своїм хлопцем? Вони всі тусувалися компанією, і, на мій сором, я не знала, з ким вона зустрічається. На контакт донька не йшла, хоч раніше ділилася зі мною. Але щоб вона зустрічалася з кимось, я не помічала.
Потім донька зникла на три дні, сказала, що з компанією їдуть кудись. І це не на вихідні, а у будні. Сказала, щоб я не переймалася, вона не одна. Щодня дзвонила по мобілці, що з нею все гаразд.
За три дні з’явилася. Змарніла, було таке враження, ніби її десь катували, як партизанку. На мої розпитування не відповідала, а огризалася. Від однієї подружки я випадково дізналася, що дочка зробила переривання.
Намагалася у неї з’ясувати, від кого, але вона не хотіла зі мною ні про що говорити.
Якось до нас прийшов мій колишній чоловік. Дочки вдома не було. Він зайшов, ні слова не кажучи, підійшов до мого чоловіка і почав його бити. То впав, а чоловік продовжував бити його ногами.
Я втрутилася, кажучи, якщо ти маєш претензії до мене, я готова поговорити. Чоловік гаркнув, що так, є, бо ти привела в будинок собаку, від якої наша дочка зробила переривання.
У мене підкосилися ноги. Чоловік кричав, що я винна, що привела його в будинок, і він сплутався з нашою дочкою. І від в’язниці цього цапа рятує те, що дочка повнолітня, але вона сама з ним розбереться. І ще цей покидьок усім хвалиться, що має міні-гарем, в якому і мати, і дочка.
Ми дочекалися, коли прийшла дочка. Вона розповіла, що цей пес зізнавався їй у коханні, і казав, що став жити зі мною тільки заради того, щоб бути поруч із нею.
Чоловік запитав дочку, чи вона любить його. Дочка розплакалася і відповіла, що вже не знає, то він їй запудрив мізки.
Чоловік змусив мене зібрати його речі, викинув їх за двері, а його стусаном під зад витурив із квартири. Навздогін крикнув, що він з ним ще розбиратиметься. Ми з донькою сиділи і ревли. Чоловік заспокоював доньку, на мене нуль уваги.
З того часу я одна. Дочка одружена, у неї син. Мій колишній чоловік добрий дідусь, допомагає дочці. Зі мною він не спілкується.
Тільки тепер я зрозуміла, кого втратила. Не варта улюблена робота того, щоб через неї втрачати дуже хорошу людину.
