– Ти що, вирішила обшук тут влаштувати? – обурилася Надія Георгіївна, бачачи, як Тетяна діловито оглядає полиці шаф і антресолей, не звертаючи на жінку жодної уваги.
– А Ви мені вибору не залишили, – спокійно відповіла Тетяна, продовжуючи свою справу. – Я спеціально приїхала, щоб розібратися в ситуації, яку організували Ви.
– Та я зараз поліцію викличу! – продовжувала кипіти свекруха. – Як ти, взагалі, у квартиру потрапила? – Мені Віра ключі запасні віддала, – відповіла Тетяна. – Власне, на її прохання я приїхала завчасно. Нічого не хочете мені сказати?
Тетяна відірвалася від свого заняття і пильно подивилася на свекруху. Та мовчала.
– Не виключено, що поліцію доведеться викликати мені.
– Я не знаю, чого тобі Віра наговорила, але поводишся ти огидно! – вигукнула свекруха. – Не думаю, що Павло схвалить.
– Павло в курсі, – відповіла Тетяна. – Ну, то що? Самі все поясните, чи мені продовжити пошуки?
Свекруха раптово змінилася в настрої. Вона спокійно сіла на диван і ввімкнула пультом телевізор.
– Шукай, Бог у поміч.
Надія Георгіївна посміхнулася і занурилася в перегляд улюбленого шоу.
Через півтори години марних пошуків неабияк втомлена Тетяна була в стані крайньої спантеличеності. Свекруха дивилася на неї з неприхованим глузуванням.
– Ну що, награлася? – запитала вона. – Прибирання сама будеш робити. І нехай Вірка твоя тобі допомагає.
– Нічого не розумію… – швидше, сама собі сказала Тетяна, але свекруха вхопилася.
– Наговорила тобі Вірка дурниць усяких, а ти й вуха розвісила, – бурчала жінка. – Розпестили дівчисько по саме не можу. А я попереджала!
Тетяна мовчала.
– Ти краще до доньки придивися, напевно вона сама все кудись спустила, а на мене наговорила!
Почувся скрегіт ключа в замку, потім дівочі голоси. До кімнати увійшли сама Віра, дочка Тетяни, та її двоюрідна сестра Ганна. Обом дівчаткам було по 12 років.
– Явилася, – зустріла незадоволеним поглядом Віру Надія Георгіївна.
– Мамо! – Віра радісно кинулася до Тетяни. – Коли ти приїхала?
– Сьогодні вранці, – відповіла мати. Ганна, тим часом, зі здивуванням оглядала безлад у кімнаті.
– А що тут сталося?
Тетяна мовчала, зволікаючи з відповіддю. Віра також була спантеличена станом квартири. Надія Георгіївна урочисто посміхалася, коли її погляд раптово впав на Ганну. Жінка змінилася в обличчі, і Тетяна це помітила. Вона швидко підійшла до племінниці чоловіка.
– Ганнусю, звідки в тебе ці навушники? – обережно запитала Тетяна.
Після відповіді дівчинки Надія Георгіївна помітно напружилася. А Тетяна наполегливо продовжила розпитування, під час яких обличчя свекрухи кілька разів змінило своє забарвлення.
– Ганнусю, давай прогуляємося до вас додому, – запропонувала Тетяна, і Надія Георгіївна не витримала.
– Не треба!
Вона подивилася на онучок.
– Ідіть погуляйте, – веліла вона, і розгублені й навіть перелякані дівчатка поспішно пішли.
Далі був грандіозний скандал, який назавжди змінив стосунки в родині.
– Не схожа Вірка на тебе, – вперто твердила своєму синові Павлу Надія Георгіївна, щойно її перша онука з’явилася на світ.
Віра і Ганна, дочка сестри Павла, Каті, були ровесницями, але Віра з’явилася на світ раніше за двоюрідну сестру на півроку.
– Мамо, досить! – роздратовано відповідав Павло, радісно тримаючи на руках доньку.
– Та ти сам подивися! – не вгамовувалася Надія Георгіївна. – Звідки в нас руді в роду? Ти – темний, Танька твоя – світла, а цю ніби підпалили.
– Мамо, вгамуйся, – продовжував переконувати новоспечену бабусю Павло. – Вона ще сто разів зміниться.
Ганна ж з’явилася на світ, згідно з усіма генетичними очікуваннями Надії Георгіївни – русявою і блакитноокою з кирпатим носом.
– Наша порода, – посміхалася молодшій онучці Надія Георгіївна.
Жінка дотримувалася теорії, що онуки від доньки – її онуки, а від сина – невісткині діти.
– Та нагуляла Віру твоя Танька, – шипіла свекруха.
Вона настільки задурила синові голову, що Павло не витримав і в таємниці від дружини зробив аналіз ДНК. Віра, звісно ж, виявилася його рідною донькою.
– Рудий ген дуже цікавий, – пояснили йому фахівці в лабораторії. – Ви, найімовірніше, і не здогадуєтеся про свого вогняного предка. А він узяв і несподівано заявив про себе, через покоління. Радійте, власне сонечко у вас у родині росте.
Тетяна випадково знайшла вдома погано заховані роздруковані аналізи, і в них із чоловіком спалахнув серйозний скандал.
Павло каявся перед дружиною за сумніви в її вірності і благав пробачити. Так-сяк їм вдалося помиритися.
Тим паче, незважаючи на вогненно-рудий колір пишної шевелюри і веснянки, рисами обличчя Віра була – вилитий батько. Але свекруху це ніяк не переконало, вона продовжувала наполягати на своєму, відверто виділяючи Ганну і принижуючи Віру.
Крім того, у сестри Павла, Каті, сімейне життя не склалося. Батько Ганни виявився ледарем і гулякою. Батьки дівчинки розлучилися, і Катерині доводилося з боєм вимагати з чоловіка аліменти. Фінансове благополуччя, в якому зростала Віра, на контрасті з постійними потребами в сім’ї доньки, не давали Надії Георгіївні спокійно спати ночами.
Минуло 10 років, і Павлу запропонували вигідний контракт за кордоном, терміном на рік. Умови були настільки привабливими, що навіть Тетяна погодилася залишити роботу поїхати за чоловіком.
Жінка працювала на півставки, скоріше, для душі та власної впевненості, щоб більше часу приділяти родині. Тому її звільнення на сімейному бюджеті практично не позначилося.
А з Вірою виникла проблемка. Дівчинка навчалася в спеціалізованій школі з мовним ухилом, успішно відвідувала спортивну секцію і ходила займатися в художню студію. Одним словом, була надто прив’язана до місця проживання. Тому було вирішено залишити дівчинку вдома. Але з ким?
Мати Тетяни жила в іншому місті, працювала і приїхати не могла. Надія Георгіївна сама запропонувала свою допомогу, щоб Віра весь цей рік жила в неї.
– Тільки будете мені гроші висилати на її утримання, – заявила свекруха. – На свою пенсію я не тільки себе, а й Ганну годую.
Іншого виходу не було, і Павло з Тетяною поїхали, попередньо здавши свою квартиру.
Батьки страшенно сумували за донькою, щодня зідзвонювалися та надсилали їй подарунки. І так сталося, що в поштовому сервісі стався збій, і більшість посилок значно затрималася в дорозі. Зате потім Віра отримала одразу цілу купу барвистих коробок і пакунків.
Щастя привалило вранці, коли дівчинка збиралася до школи. Коли вона повернулася додому, дари від батьків просто випарувалися.
– Ні до чого тобі все це барахло, – заявила їй бабуся. – І так ти ні в чому не маєш потреби!
І коли Тетяна зателефонувала, щоб дізнатися, чи сподобалися Вірі подарунки, то почула в її голосі сльози.
– Бабуся подарунки мої забрала і сховала! – плакала донька в слухавку.
Тетяна розповіла чоловікові про скарги доньки. Павло був обурений…
– Впізнаю матусю!
Але всі його спроби поговорити з Надією Георгіївною не увінчалися успіхом. Жінка прийняла тактику превентивного нападу як захист.
– Ви про Ганнусю подумали, коли все це відправляли? – кричала в трубку свекруха. – Як дівчинці все це бачити, якщо їй у зайвому шматку хліба доводиться відмовляти?
Щоправда, зі слів Віри Тетяна і Павло зрозуміли, що гроші, призначені для їхньої доньки, свекруха витрачає на Ганну.
– Нісенітниці не кажіть, – намагалася відпиратися Надія Георгіївна. – Усе чесно, навпіл!
Тетяна не знаходила собі місця, а потім зважилася їхати. Останньою краплею, що переповнила чашу терпіння, став той факт, що Віру попросили піти ,і в спортивній секції, і в художній студії через двомісячну заборгованість з оплати, яку мала внести Надія Георгіївна.
“Павло, залишити нашу доньку з твоєю матір’ю було найгіршою ідеєю”, – сказала чоловікові Тетяна і рвонула додому розбиратися.
– Ганнусю, звідки в тебе ці навушники? – обережно запитала Тетяна.
– Бабуся подарувала, – простодушно відповіла дівчина. – Ой, вона мені стільки всього надарувала! Такі речі класні, дорогі.
Тетяна свердлила очима свекруху.
– Як зріс добробут вітчизняних пенсіонерів! – з глузуванням сказала вона.
Вони все ж таки відвідали квартиру Катерину та Ганни, де і було виявлено всі куплені для Віри речі.
Дівчинка бачила тільки коробки, навіть не знаючи, що лежить усередині, зате Ганна насолоджувалася турботою чужих батьків на повну.
– Тільки не кажи, що ти нічого не знала і навіть не здогадувалася, – жорстко вимовляла Тетяна Каті, яка старанно ховала очі.
Тетяна пояснила чоловікові ситуацію і вирішила залишитися з дочкою вдома до початку літніх канікул. З орендарями їхньої квартири довелося достроково розірвати договір.
Ганна іноді приходила в гості до Віри, але з Катериною і Надією Георгіївною всі зв’язки були обірвані. Навіть Павло припинив телефонувати матері й сестрі, обрізавши всю фінансову допомогу Катерині, яку до цього надавав.
Тетяна сама іноді робила Ганні подарунки, вона їла дорогі смаколики, будучи в них у гостях. На відміну від матері й бабусі, дівчинка зростала адекватною і не вважала, що їй усі кругом винні, і була вдячна за те, що має.
– Не велика втрата, – бурчала Надія Георгіївна з приводу неможливості подальшого спілкування зі старшою онукою. – Все одно відрізаний шматок. Розлучаться, я її і так більше не побачу.
Але Тетяна і Павло не розлучилися. Мати з донькою на літо вирушили разом до батька, де чудово провели час утрьох. Після закінчення контракту Павло повернувся, і сім’я знову возз’єдналася.
Через два роки на світ з’явився хлопчик, якого назвали Олександром. Малюк був темноволосим і карооким, тобто повністю відповідав “їхній породі”.
Щоправда, Надію Георгіївну на оглядини онука не покликали.
Щодо Катерини, то вона на сайті знайомств познайомилася з іноземцем, значно старшим за себе. Але цей факт її не збентежив, і вона всіма кінцівками вчепилася в нього, як в останній шанс. І незабаром вийшла за нього заміж і, прихопивши Ганну, поїхала на батьківщину чоловіка.
Таким чином, Надія Георгіївна тепер могла спілкуватися з Ганною тільки телефоном, але все рідше і рідше. Дівчинка росла, адаптувалася в місцевому середовищі, обзавелася новими друзями, і з далекою бабусею у неї було все менше спільних тем.
І тоді Надія Георгіївна згадала про онука (Віру вона так само недолюблювала і бачити не хотіла). Але Павло обмежувався тільки фотографіями сина, які надсилав матері. У гості її не запрошували і самі приходити не хотіли.
