Бізнесвумен, яка нещодавно відійшла від справ, вирішила перевірити своїх дітей «на міцність». А що вдієш, якщо дорослі люди досі тільки тягнуть із неї гроші, а самі витрачають їх на хороше життя. Саморозвиток відсутній. Плани на майбутнє – розваги та вечірки. Любов до рідної матері проявляється лише телефоном, перед проханням чергової суми грошей. Ситуація є досить сумною.
У свої 59 років я дуже добре знаю ціну грошам. Насамперед, це час. Праця, відмова від якихось речей, відпочинку. Спрямовування всіх амбіцій в одну точку. Робота, ризики, вміння порозумітися з клієнтами та партнерами. З колишнім чоловіком ми розлучилися за взаємною згодою. Частину бізнесу забрав він, я залишилася з другою половиною, будинком та двома дітьми.
Довелося наймати спеціальних людей, які могли б доглянути за Артуром і Лізою. З кожним роком я бачила, як мої діти перетворюються на тих самих мажорів, яких я так не могла терпіти в молодості. Але сил і часу на їхнє перевиховання не вистачало. Потрібно було будувати майбутнє для всіх нас. Тато їх прогорів і зник з усіх радарів. Я сподівалася лише на себе.
Ліза, друга дитина, не вважала за потрібне цікавитися, чим займається її мати. Школу та університет сплатила я, дочка практично не ходила ні на уроки, ні на пари.
Зате часто їздила закордон, знайшла собі таких самих подруг, і вони разом цілими днями займалися лише тим, що вешталися по магазинах. Салони, нічні клуби та інші розваги. Ліза без жартів вважала, що таким чином вона знайде собі заможного мужика. Наївна дурість.
Артур хочаб старався. Він часто випрошував у мене ту чи іншу «позику» на новий стартап. Їх у нього було багато, а фантазія, треба сказати, працювала на ура. Кавові автомати, товари з Китаю, модна перукарня чоловіча, кальянна — це тільки те, що я пам’ятаю.
Але хватки бізнесмена синові не вистачало. Через кілька місяців він втомлювався від монотонності і виходив із гри. «Привіт мамо. Є нова ідея, дай грошей». І ми починаємо спочатку.
І ось я зважилася на такий експеримент. За легендою – аварія. Мене немає, всі ритуальні справи відбуваються дуже швидко, дітям дзвонить підставний нотаріус, і всі вони збираються в одному місці. Простий план, проте він хоча б може показати мені, що діти думають про свою матір.
Це був дійсно чудовий досвід. Завдяки прихованим камерам та мікрофонам я змогла почути кожен шурхіт і побачити будь-яку, навіть найдрібнішу емоцію. Спочатку діти намагалися зображати із себе вбитих горем спадкоємців. Вони шморгали носами, витирали неіснуючі сльози. Навіть обнялися один раз, хоча останні роки практично не спілкувалися. А коли зачитали несправжній заповіт…
— Що означає, вся компанія дістається Миколі Івановичу? Та мені начхати, що він її заступник! Я її син і не зазнаю такого відношення! Лише суд!
— Артуре, але ж дім і гроші дістаються нам. Все ж таки чудово. Вистачить на всіх.
– Ну і що?! Ти хоч розумієш, що гроші роблять гроші? Я міг би очолити всю мамину справу і тоді…
— Воно б розвалилося за півроку. Перестань, твої знання про бізнес не далеко втекли від моїх. Але я хоча б не витрачала свого часу і чужих грошей.
— Так, ти їх витрачала на ресторани, клуби та пластику!
— Ніхто не молодіє і взагалі це не твоя справа. Коротше, давай ділити те, що лишилося. Частиною грошей скинемося на нормальний пам’ятник, тато, сподіваюся, не заявиться, коли не чекали. Я йому нічого віддавати не збираюсь.
– Давай наші юристи про це поговорять. Я не маю часу, справи.
— Так, я теж уже купила квитки до Іспанії. Тож квіти і всю решту мішури принесеш на цвинтар сам. Типу, від нас двох.
– Ага, розбіглася. Ти б знала, скільки я жертвую заради відкриття нового барбершопа. Якщо мене там не буде, то все пропало. Тож давай якось без мене.
Вони ще трохи поговорили про всяке, але мені було зрозуміло, що моя доля їх мало хвилювала. Два дні я не могла прийти до тями. Думки були, звичайно, обтяжливими. Мій заступник, а за сумісництвом і мій цивільний чоловік, запропонував плюнути на все та розкрити карти. Але я й так збиралася це зробити. Треба було зробити важливий крок. Спускати таке з рук я не могла.
У призначений час нотаріус знову зібрав моїх дітей. На зустрічі була присутня і я, власною персоною. Побачивши свою матір у доброму здоров’ї, дітлахи почали голосити і плакати, мовляв, як же добре, що це була лише помилка і зі мною все гаразд. Потім вони вдавано раділи і сміялися. Але моє рішення було непохитним.
— Отже, дармоїди. Я бачила вашу першу реакцію у цьому самому приміщенні. Все чула. Лізочко, ти в Іспанію зібралася, тепло, значить, любиш? Тоді тобі дістається домівка. Там ти і грітимешся тепер і влаштовуватимеш своє особисте життя. Артур великий бос. Думаєш, з твоєю лінощами тобі вдасться побудувати свій бізнес? Добре. Тобі дістаються гроші, от конверт з картками. Там пароль та все інше. Більше я вас не хочу бачити.
Ще 10 хвилин вибачень і зізнань мені в щирій любові. Від цього починаєш втомлюватися, тому я одяглася і вийшла надвір до машини. Мене навіть ніхто не проводжав. Я так зрозуміла, брат із сестрою нарешті зблизилися і залишилися обговорювати свої нові придбання. Добре. А мені й справді треба відпочити. Поїдемо кудись з Миколою. Ми заслужили.
Цікаво, якою буде реакція Лізи на її новий «будинок»? Стародавня коробка, що заросла плющем, з гнилим шифером. Та ще й знаходиться вона кілометрів за 70 від міста. Адже там я народилася…
Ну і Артур, хай спробує щось зробити з тими грошима на карті. Може, заправить свою ненажерливу машину кілька разів, та в кафе сходить. А що, у нас із його батьком грошей було навіть менше, коли ми все починали.
Не знаю, чи це справедливо чи ні. Час покаже. Ось тільки мене роль ходячого банкомату для своїх дітей вже добряче дістала. Зараз саме час трохи відійти від цього. Зайнятися собою. Бізнес-леді теж хоче бути жінкою. Сонце та пісок, зустрічайте мене!
