– Таня, нам доведеться продати батьківську квартиру, мені потрібні гроші! – заявив з порога молодший брат.
– І тобі привіт, Сергію! З чого це раптом така необхідність з’явилася??? – сторопіла Таня.
– Розлучаємося ми з Оленкою, я з дому пішов, жити тепер ніде…
– Так свій будинок продавайте й діліть, звідти й гроші з’являться на житло! – Таня сильно розлютилася від нахабства брата.
Хоча, чого злитися, якщо все це було цілком у дусі Сергія, її молодшого, розпещеного батьками, брата?
Сергійко, як часто називала його мама, був пізньою і дуже бажаною дитиною. Батьки Тані завжди хотіли мати багато дітей, але так склалися обставини, що тільки через 12 років після появи старшої доньки, Бог дав цій родині сина.
Саме тому від самих пелюшок він сприймався батьками, як довгоочікуване диво і найбільший подарунок долі.
Сергію завжди діставалися найкращі іграшки та речі, наскільки це дозволяли можливості звичайних людей наприкінці 90-х.
Таню ж балували досить рідко, а з появою молодшого брата взагалі стали сприймати як няньку для Божої Благодаті. Загалом, між двома рідними людьми з самого дитинства пролягла величезна прірва.
Досягнувши 20-річного віку, Сергійко твердо вирішив: він хоче одружитися зі своєю однокурсницею Оленкою. Те, що ні він, ні його обраниця не мають жодного доходу і перебувають на повному утриманні батьків, ніяк не впливало на це тверде рішення.
– Я вже дорослий і сам можу вирішувати, що мені робити! – заявив він батькам у відповідь на їхню пропозицію почекати з таким серйозним кроком ще кілька років.
Ну як батьки могли відмовити синочкові і не підтримати його ідею створити свою сім’ю?
Понад три роки Сергійко і Оленка прожили в будинку Таніних батьків, утримували молоду сім’ю вони ж.
“Слава Богу, що я поїхала і не бачу на власні очі те, що коїться вдома!” – майже щодня повторювала Таня чоловікові.
Сергій з дитинства не чув слова “ні” у відповідь на будь-яке своє прохання, ну а Олена швидко звикла до того, що тепер це правило поширюється і на неї зокрема.
– Ми з Оленкою подумали і вирішили, що в нашій кімнаті потрібно оновити ремонт! – Сергійка не особливо хвилювало питання про те, звідки візьмуться гроші.
Із кожним роком стосунки у великій родині ставали дедалі гіршими і гіршими. Батьки Тані, хоч і ніколи не скаржилися, але дуже втомилися тягнути на собі двох дорослих людей з дуже своєрідними характерами.
Саме тому всі, включно з Танею, трохи видихнули, коли молоді, нарешті, закінчили навчання і влаштувалися на роботу.
– Ми з Оленкою вирішили, що хочемо жити окремо! – заявив батькам Сергій.
Коштів на купівлю житла своєму синові у батьків, звісно ж, не було. Зате був дуже просторий будинок на великій ділянці землі, що дістався ще від бабусі Тані та Сергія по батьківській лінії.
Звичайно ж, його вирішили продати і відбудувати новеньке житло для молодих на ділянці, що належить батькам Олени. На гроші, що залишилися, купили невелику двушку для батьків Сергія.
На відміну від молодшого брата, Таня разом зі своєю сім’єю завжди жили окремо. Самі працювали, заробляли гроші, самі виплачували іпотеку і ростили двох дітей. У справи батьків вона не втручалася і порад ніколи не роздавала. Та й, попри дитячу образу за нерівне ставлення, ніколи не дозволяла собі розповісти про неї матері з батьком.
За останні кілька років вона бачила молодшого брата лише кілька разів, і то у свята в будинку в батьків. Близького спілкування в них не склалося з дитинства. Саме тому переїзд Сергія з дружиною в новий будинок не став приводом налагодити з ним спілкування.
А ось із батьками навпаки, Таня стала бачитися набагато частіше. З віком їм все більше і більше була потрібна її допомога.
– Сергію з Оленою так важко зараз, так багато справ навалилося! Вони були зовсім не готові до самостійного життя! – мама Тані намагалася виправдати сина, який після переїзду ще жодного разу не приїхав до батьків.
– Ти, Танюшо, приїжджай частіше, за останні роки ми так рідко бачилися… – просив батько.
Зараз усе починало ставати на свої місця. Сергійко і Оленка, які прожили кілька років під крилом батьків, здобули самостійність і зникли з радарів.
“Нехай тепер спробують покрутитися самі!” – думала Таня. Батьків же сильно обтяжувала самотність, за довгі роки у них уже виробилася стійка звичка піклуватися про свою дитину.
– Мамо, тату, ми з Оленкою чекаємо дитину! – після тривалого мовчання Сергій із дружиною, нарешті, з’явилися.
Радості не було меж. Нарешті улюблений синочка стане батьком, а його батькам знову потрібно буде піклуватися про потомство!
Не світилася від щастя тільки Таня, оскільки чудово розуміла, що здоров’я в батьків уже не те. Після появи довгоочікуваного онука їм може бути дуже важко.
Так і вийшло. У Сергія та Олени з’явилася дитина. Спочатку всі сили бабусі й дідуся були спрямовані на те, щоб допомогти новоспеченим батькам матеріально. Олена ж зараз не працює, а Сергію важко тягнути сім’ю самому!
Зате за рік Олена вийшла на роботу, залишивши маленького Вадима під відповідальність батьків Сергія.
Бабуся і дідусь світилися від щастя і не могли натішитися онукові. Тільки от здоров’я їхнє з кожним днем ставало дедалі гіршим і гіршим. Постійні перепади з тиском у бабусі та проблеми з серцем у діда більше не дозволяли їм встежити за маленьким непосидою.
– Олено, батьки більше не зможуть дивитися за Вадимом, тепер їх самих потрібно няньчити! – Таня не витримала і зателефонувала невістці.
– І що тепер нам робити??? Що ви за родичі такі, що навіть допомогти з дитиною не можете???? – Оленка вже давно звикла до того, що всі потурають її бажанням.
– Робіть що хочете! Мої батьки більше не будуть сидіти з онуком! – відрізала Таня.
Саме ця розмова стала причиною великого скандалу між Сергієм і батьками. Опісля він перестав навіть телефонувати їм, хоча знав про стан їхнього здоров’я.
Зате саме ця ситуація змусила батьків Тані та Сергія подивитися на все, що відбувається, з іншого боку.
Вони, нарешті, почали усвідомлювати те, що все життя надавали своєму синочкові ведмежу послугу, виростивши в результаті абсолютно не пристосованого до самостійного життя егоїста.
– Танюшо, ти пробач нас, дурнів! – вибачався батько день у день.
Незабаром його не стало. А ще через рік пішла з життя і мама Тані. Буквально перед цим вона вирішила переоформити свою квартиру на Таню.
– Ти, Танюша, тільки брата свого не кидай! Він хороший, попри все! Якщо в біді опиниться, ти йому допоможи обов’язково, без нас йому не впоратися… – просила вона доньку в останній день.
Після похорону минуло майже півтора року. За цей час Сергій зателефонував сестрі тільки один раз, щоб уточнити терміни вступу в спадщину.
– Немає в тебе ніякої спадщини, Сергію! Половину вартості від батьківського будинку ти давно забрав, а квартиру мати мені подарувала – відповіла Таня.
Після тривалої істерики зі звинуваченнями молодший брат знову зник з радарів…
До того дня, поки не з’явився в Тані на порозі з вимогою продати батьківську квартиру і поділити гроші.
Виявляється, Оленці набридло терпіти чоловіка, і вона зі спокійною совістю вигнала його з будинку, побудованого на гроші батьків Сергія.
Шкода, що свого часу ніхто про це не подумав, але тепер було вже пізно: будинок, як і ділянку землі, на якій він стояв, було оформлено на батьків Олени. Сергій залишився на вулиці в прямому сенсі з однією валізою в руках.
Тані було зовсім не шкода брата. У всьому, що з ним сталося, винен він сам. А ще батьки, які все життя боялися засмутити улюбленого сина.
– Ніяку квартиру я продавати не буду! Немає де жити? Знімай собі квартиру, дорослий уже! – зачинила вона двері просто перед носом брата.
Справедливість, нарешті,восторжествувала! Тільки ось у Тані ніякої радості від цього торжества не сталося.
Нехай Сергій уперше в житті отримав те, на що заслуговує. Тільки от чи здатен він понести це?
Цілий день, а потім і ніч Таню терзало почуття провини перед мамою. Вона ж просила не кидати його в скрутну хвилину!
Рано вранці вона зателефонувала братові:
– Приходь, будемо думати, як твою проблему вирішити! – сухо сказала вона.
Сергій приїхав після роботи. На подив Тані, він не став лаятися і розповідати їй про те, як вона погано вчинила вчора. Він просто мовчав.
– Ось тобі ключі від батьківської квартири, житимеш там! Квартира залишиться моєю, ти будеш там жити, поки не придумаємо, як купити тобі нове житло!
– Іпотеку брати не буду, ще я в боргах не жив! І Оленка на аліменти зараз подасть, платити доведеться! – ображено заявив Сергій.
– Ми в боргах жили, коли квартиру купили, і ти поживеш! А якщо не хочеш іпотеку брати, шукай роботу таку, щоб міг сам забезпечити себе дахом над головою без кредиту. Ласкаво просимо в доросле життя!
Кинути свого брата у скрутній ситуації Таня справді не змогла, совість не дозволила. Але продовжувати справу батьків і няньчити Сергійка до сивого волосся вона теж не збиралася.
Він – чоловік і має, нарешті, подорослішати і стати самостійним, нехай і в такому вже досить пізньому віці!Спеціально для сайту Stories
