Вся наша сім’я молиться, щоб син розвівся. Ніколи не бажала власній дитині поганого, але тут краще б він знайшов собі іншу жінку. Він привів її до нас на сімейне гуляння. І тільки-но вона відкрила рота, всі родичі переглянулися.
Ця дівчина зовсім не вміла тримати себе. З першої хвилини вона почала з нами говорити так, ніби ми подружки. А коли їй на тарілку подавали страви, вона крутила носом. То їй надто жирне, то несмачно…
Коли за столом лунали жарти про учасників застілля, вона лише ображалася та дулася. Загалом вся рідня була впевнена, що це триватиме недовго. Ніхто її бачити більше не хотів, і було очевидно, що синові вона набридне швидко.
Але за півроку син приголомшив нас новиною — він зробив їй пропозицію, і та сказала «так». Відчуття того, що цей зв’язок приречений, не покидав нас, навіть коли ми обирали кафе та меню на свято.
Син ще студент, тож за значну частину грошей була від нас. З боку батьків нареченої матеріальна допомога була, але вона й половини витрат не покрила. На сукню вирішили також не витрачатися.
На весіллі наречена сиділа весь вечір із похмурим обличчям. Її батьки поводилися так, ніби у житті їхньої доньки нічого такого не відбувається. Вели розмови про своє життя, а коли наїлися, то поїхали додому.
Це був єдиний раз, коли ми бачили сватів. З того часу минуло два роки. Сімейне життя сина виявилося далеко не безхмарним. Вони постійно сваряться. Кілька разів син навіть приїжджав до нас і речами
Але через якийсь час повертався до невістки миритися. Тоді в них наставав період затишшя, а через час все по колу. Невістка постійно незадоволена моїм сином і говорить мені про це.
Я ж намагаюся ніяк не влазити в їхнє життя. Навіть у гості перестала ходити. Їхня квартира в такому стані, що згадувати страшно. Моя невістка – точно не господиня. На тому тижні ми з чоловіком відзначали перлове весілля.
Зрозуміло, запросили сина з його дружиною. Крім них до нас у гості приїхали усі найближчі родичі. За звичкою сіли за стіл, і мій брат повідомив, що у них для нас великий подарунок.
До кімнати внесли картину – сімейний портрет. На ньому були я з чоловіком, дочка із зятем і онукою та син. Один. На це брат посміявся, що потім не треба буде нікого замальовувати. Невістка одразу в сльози.
Вона вибігла з дому, і син слідом за нею. Тепер він із нами взагалі не хоче спілкуватися. Навіть мої слова про те, що я не знала про цю картину, на нього не діяли. Ми всі образили його дружину, тому він ні з ким не розмовляє.
Так, жарт дурний. Але все ж таки жарт. Навіщо через це таку драму влаштовувати? Я все ще сподіваюся, що вони розлучаться. Втім, як і всі рідні сподіваються. Цей шлюб довго не протягне.
